Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море
- Автор: Центкевич Аліна, Центкевич Чеслав
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Йосип Брояк
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море». Краткое содержание книги:
полярників-першопрохідців Фрітьофа Нансена (1861–1930) і Руала Амундсена (1872–1928), які
під час своїх героїчних, сповнених незвичайних пригод експедицій зробили ряд видатних
географічних і наукових відкриттів.
Нарешті він кивнув головою, ліг на обледенілі дошки палуби і заплющив очі. Тепер уже Амундсен у свою чергу запитливо подивився на старого мисливця, не розуміючи, що той має на думці. Тоді Аїленнак потяг його за собою на берег, вигріб там продовгувату яму, ліг у неї і знову стулив повіки. Помітивши, що цей дивний Амунк'єнна й досі не розуміє його, присипав себе зверху з ніг до голови снігом.
— Зрозумів! — вигукнув Руал. — Ти хочеш сказати, що для смутку досить буде часу після смерті?
— Так, так! — радісно закивав ескімос, і на обличчі в нього знову засяяла усмішка.
Минали дні. Темінь арктичної ночі швидко відступала. В лютому на південному обрії показався краєчок червоного диска, віщуючи кінець зими. Прикуті на довгі місяці до табору, полярники з полегкістю думали, що навесні раз у раз вирушатимуть у далекі піші походи в глиб архіпелагу в пошуках магнітного полюса, позначатимуть на карті не знані досі протоки та острови, тобто почнуть нарешті діяти.
Усе до найменших дрібниць, що стосувалося підготовки до сухопутних експедицій, зокрема їх оснащення та спорядження, вони обговорювали разом. Амундсен уміло розпалював азарт змагання у винахідництві й удосконаленні, охоче дозволяв усякі експерименти й зміни, після чого всі гуртом вирішували, чия пропозиція найкраща. Учасники експедиції були досвідчені полярники і добре розуміли, що найменший недогляд і необережність у поході можуть призвести до катастрофи.
Амундсен дійшов висновку, що ескімоський хутряний одяг краще за будь-який інший підходить для мандрівки на собачій упряжці, але при умові, що полярники, як і місцеві ескімоси, носитимуть і хутряну білизну, замість вовняної, яка швидко просякає потом. Багато уваги приділив він виготовленню найбільш придатних для подорожі саней. Вони мали бути легкі й досить міцні, щоб витримати пекельну їзду по гострих гребенях обледенілих снігових застругів. Ретельно добирав і ремінці.
— Треба випробувати, які з них найменше смакують нашим псам, — зауважив він, навчений досвідом.
Стовпчик спирту в термометрі почав повзти вгору. Температура з п'ятдесяти двох градусів морозу піднялася до мінус сорока. Амундсен не став довше чекати і з кількома ескімосами вирушив у першу розвідку. Нарешті він потрапив у свою стихію: був у постійному русі, на шляху до поставленої мети. Потім відбувся другий похід, третій… Час збігав швидко. Не встигли полярники оглянутись, як минув місяць.
Одного разу вранці на столі перед тарілкою керівника експедиції з'явився букетик незабудок.
— Квіти! — зрадів він, і серце на мить защеміло. від туги. «У Тромсьо на деревах, мабуть, уже давно набубнявіли бруньки», — майнула в нього думка.
— Ми ходили збирати гагачі яйця по гніздах, а там, під скелями, аж синьо від незабудок. Тільки-но розтанув лід, і вони вже тут як тут, — захоплено розповідав Віїк. — Я знаю, що ви, капітане, любите квіти, та я й сам страшенно скучив за своїм садочком.
— Чого ти морочиш голову начальникові якимось зіллям! — зневажливо сплюнув Ліндстрьом. — Це жіночі забавки.
Амундсен усміхнувся. Коли б тільки вони знали… В Тромсьо під час прогуляпки Нора зірвала кілька маленьких квіточок, що трапились їм по дорозі, і почала розповідати, як вони називаються і чому вона їх любить. Він тоді запхнув фіалки в кишеню і враз засоромився свого вчинку. Заклопотаний від'їздом, забув про них і недавно тут, на острові Принца Уельського, випадково знайшов їх у кишені куртки. Він не раз розминав у пальцях дрібні ніжні листочки й пелюстки і вдихав слабкий запах, який навівав спогади, що скрашували йому одноманітну зимівлю і збуджували тугу й неспокій. Десятки разів Руал обмірковував, що скаже Норі, як пояснить свою мовчанку перед від'їздом.
Він не розставався тепер з її подарунком — рукавичками на хутрі, на які випадково натрапив через кілька місяців після початку експедиції, шукаючи щось у заплічному мішку. Прощаючись з Норою, він не звернув уваги на маленький пакуночок, який вона поквапом тицьнула йому в руки. Навіть не подякував. Поспіх, завжди цей проклятий поспіх! Зате вже після повернення…
Протягом полярною літа невеличкі групи з двох-трьох чоловік виходили вздовж і впоперек усі острівці архіпелагу, шукаючи магнітний полюс. Багато клопітких вимірів довелося провести Амундсенові, аж поки він нарешті записав:
«Магнітний полюс північної півкулі за останні сімдесят років змістився на п'ятдесят миль у північно-східному напрямку, з півострова Бутія на Соммерсет і знаходиться тепер на 70°30? північної широти і 95°30? західної довготи».