Повзе змія
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 966-8321-66-9
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Повзе змія». Краткое содержание книги:
Це трилер, від якого неможливо відірватися. А фінали в історіях Андрія Кокотюхи завжди несподівані.
З мобільного Олена передзвонила на трубку Глодові, сказала, де перебуває і зорієнтувала, де й через скільки часу вони зустрінуться. Визначили місце наперед, аби Максимові, котрий майже не орієнтувався в Києві, було максимально просто під’їхати..
Машину, попелясту «Шкоду», Олені без розмов та запитань позичив Корнієнко. Напередодні вона подзвонила режисерові додому і, нічого не пояснюючи, запитала, чи можна скористатися його автом. Їй треба виїхати в одне місце. Машину поверне, коли той скаже. Все одно в ці найближчі дні власник за кермо навряд чи сяде. Корнієнко, який, судячи з голосу, уже прийняв на груди, погодився без розмов, запитав лиш, хто сяде за кермо, адже Олена машину не водить. Вона заспокоїла: поїде досвідчений водій.
Керувати чужою машиною, без документів і довіреності, та ще й у Києві, було ризиковано. Права Глод залишив удома, зовсім не думаючи, що вони йому знадобляться. Перший-ліпший даїшник матиме повне право заарештувати його за підозрою у викраденні. Коли все з'ясується, неприємностей все одно не уникнути, але тоді постраждає і Корнієнко, котрий безвідповідально довірив власне авто, між іншим — засіб підвищеної небезпеки, незнайомій людині. Та виходу не було, витрачати час на оформлення довіреності не хотілося, тому вони вирішили ризикнути.
Сівши в машину біля Річкового вокзалу, Олена відразу перебрала на себе роль штурмана. До Рожнів, на дачу Малиновського, вона їздила частенько, особливо влітку. Він навіть дав коханці комплект ключів, аби вона могла не залежати від нього. Щоправда, цей жест він зробив у самий розпал їхніх стосунків, та коли вони, за спостереженнями Олени, пішли на спад, ключі від дачі він, одначе, в неї не забирав. Тому, коли Глод згадав про місце, куди можна заховатися на деякий час, вона відразу згадала про будиночок у Рожнах.
— Нічого особливого, — пояснила вона. — Не думай, там не аж такі круті апартаменти. Він купив будинок давно, ще коли з дружиною жив і не вважався аж таким крутим продюсером…
— А що, Малиновський справді вважався крутим продюсером?
— Не найгіршим, — Олена відповідала цілком серйозно. — Знаєш, у нього було безліч вад, деякими він навіть пишався, видаючи їх за чесноти та особливості власного стилю. Стильні фішки, як він казав. Але свою справу знав і вмів її робити блискуче, тут забрати нічого. Ну, купив хатку, поступово добудував другий поверх, облагородив, провів газове опалення, навіть каналізацію. Нічого, жити можна. На березі Десни, гарно там, — вона зручніше вмостилася на сидінні, примружила очі. — Тільки купатися небезпечно.
— Хто ж у жовтні купається?
— По-перше, купаються. Он за методом Порфирія Іванова на Трухановому острові від зими до зими, цілий рік плавають, узимку ополонку довбають. По-друге, я не кажу, що збираюся там купатися. Течія місцями така сильна — дорослий на ногах не втримається. Екстремали час від часу влаштовують заплив униз по Десні до Дніпра, але кілька разів переверталися на своїх човниках, тепер заборонили. Потопельників зносить багато, мені місцеві аборигени розповідали. З води їх витягають роздутих, страшних, часто навіть упізнати не можна, бр-р-р… А можуть взагалі не знайти, Десна річка хитра. Не всіх віддає.
— Ти диви, скільки ти знаєш про річки.
— Треба ж про щось із людьми говорити. Ну, з місцевим населенням. Там у них свої легенди. Бабця одна, ми в неї молоко щодня купували, все про русалок із водяниками говорила. Цікава така бабуся… Взагалі село — майже самі бабусі, ще діди трапляються. Молодих небагато.
— Тебе це дивує?
— Зовсім ні. Але це пригнічує, ось у чому вся біда.
— Їдь працювати в ті самі Рожни чи якесь інше село.
— Смієшся? Сама з Житомира втекла.
— Бачиш, люди так само думають. Років через десять лишаться по селах самі дачники, і нічого ми з тобою тут не зробимо. І я не певен, що ми повинні взагалі щось робити. Нас у цій соціально непростій ситуації влаштовує єдиний фактор: людей на довколишніх дачах немає. Так?
— Практично так. Мо' живе якийсь романтик, а міську квартиру здає за бакси. Не всі дачі там круті, є звичайні будиночки на шести сотках, люди за них тримаються, не поспішають продавати. А квартиру в Києві здати простіше, аніж дачу під Броварами. Думаю, народу майже не буде.
— Головне — тебе поки не шукатимуть, принаймні там. Добре, що тебе хтось із місцевих знає. Ніхто в міліцію не заявить про двох підозрілих на чужій дачі. Скільки можна кататися на машині?