Повзе змія
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 966-8321-66-9
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Повзе змія». Краткое содержание книги:
Це трилер, від якого неможливо відірватися. А фінали в історіях Андрія Кокотюхи завжди несподівані.
— Виходить, вони Баглая теж не шукають?
— Тут ти помиляєшся. Баглая шукають, аж гай шумить. Бо відомо, що він утік із-під варти, лишивши після себе купу трупів. Баглая шукають, можеш бути спокійною. А ось тебе в міліцейських планах немає. Тебе ніхто не стане захищати. Ну, окрім мене, звісно. Дійшло?
— Це неправильно.
— Хіба я кажу, що правильно? — Глод сумно посміхнувся. — Наша міліція робить усе можливе і неможливе, аби не було офіційних підстав нас берегти. Частково від загальної бідності, частково — через ту ж таки систему, котра передбачає над одним опером сім ступенів начальства. Над кожним начальством, своєю чергою, теж нависає купа начальства. У системі ніхто нічого самостійно не вирішує. Дійде до того, що громадянам почнуть гроші виплачувати, аби заяви в міліцію не писали. Словом, це паралельний світ, куди ти залізла невідомо для чого. Тепер зрозуміла?
— На голодний шлунок — ні, — Олена підвелася. — Які плани?
— Наповнити шлунки. Далі?
— Далі — нічого. Програму «Кримінальні портрети», якщо це тебе цікавить, поки що офіційно призупинили у зв’язку з убивством продюсера. Я в неофіційній безстроковій відпустці. Завтра планують ховати Романа, якщо в морзі видадуть труп. Нібито наші займаються, мені наш генеральний сказав, він учора теж у Савченка був.
— Ти хочеш піти на похорон?
— Цікаво, чи можна справді хотіти піти на похорон?
— Вибач, можливо, я не так висловився…
— Нічого. Я мушу піти. Розумієш, донедавна в нас були певні стосунки… Вони розладналися не тепер, я помітила ще місяць тому… Просто, як би сказати, не хотіла починати такі розмови першою. Потім пішли непорозуміння з Баглаєм… Словом, ми так і не поговорили. І я не певна… тепер не певна, — їхні очі зустрілися, сліз в її очах Глод не бачив, лише смуток, перемішаний з утомою та відчаєм, — не певна, що ми були аж надто близькі з Романом. Може, не слід так говорити… Тепер, та ще з малознайомою людиною… чоловіком… Спільне ліжко ще не визначає ступінь близькості стосунків, отак.
— Знаєш, — Максим відвів очі, бо розмова починала заходити на слизьке, — я краще промовчу. Ми хотіли пити каву.
— Їсти яєчню із сосисками, бутерброди з сиром. Більше нічого немає, я ж боялася виходити з дому. Може, це дурниці…
— Зовсім ні. Тепер я буду поруч. До речі, поговоримо, як саме я охоронятиму тебе. Баглай знає твою квартиру, ти мусиш врахувати це.
— І що?
— І нічого. Якщо є можливість на деякий час пересидіти в іншому місці, подалі звідси, краще нею скористатися просто зараз.
— Між іншим, це ідея. Причому дуже проста. Дякую, мусила б додуматися раніше.
Олена вперше за останні дні почала почуватися більш упевнено та спокійно.
22
Даючи безнадійну характеристику існуючій міліцейській системі, Глод не кривив душею, адже собі давно признався — переоцінювати можливості українських правоохоронних органів не варто. Хоча б для того, аби уникнути розчарувань і не займатися самообманом. Але недооцінювати своїх недавніх колег він теж не збирався. Максим навіть не уявляв, приймаючи ванну в квартирі Олени Суржі після сніданку, зробленого в чотири руки, наскільки він близький до істини у своєму бажанні оцінювати систему об’єктивно. Адже саме сьогодні, десятого жовтня, система довела: при бажанні вона може працювати досить ефективно.
Власне, в людському мурашнику Києва Богдана Баглая вирахували не якісь конкретні люди, котрих можна назвати на прізвище, відзначити в наказі, виписати премію в розмірі місячного окладу та згадати в газеті.
Його знайшла система.
За три доби пошуків у різних районах міста було в той чи інший спосіб перевірено кількасот приватних осіб, що здають кімнати, квартири та навіть будинки в приватному секторі не через посередництво фірм і агенцій нерухомості, а самостійно — або подаючи приватні оголошення, або взагалі за допомогою знайомих, таких самих приватних осіб. Формально при бажанні в кожному такому випадку можна розгледіти порушення закону і як мінімум оштрафувати за несплату податків. Та всі в державі прекрасно розуміли бажання безробітного, бюджетника чи пенсіонера заробити зайву копійку на достойне існування і при цьому зберегти зароблене повністю, не відслинюючи щомісяця посередникові та податковій. Тому власників житла зайвий раз шугонули, бо в цьому випадку міліцію цікавили лише особи квартирантів.