Повзе змія
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 966-8321-66-9
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Повзе змія». Краткое содержание книги:
Це трилер, від якого неможливо відірватися. А фінали в історіях Андрія Кокотюхи завжди несподівані.
Власниця квартири відчинила двері своїми ключами. Копіткого обшуку не знадобилося: в кімнаті біля дивана стояла спортивна сумка. Всередині — картонна коробка, повна доларів, пістолет Марголіна з коробочкою патронів і роздруковані на принтері аркуші паперу з текстами віршів. Кожен аркуш відксерений двічі.
У квартирі лишили засідку. Потрібний під’їзд контролювався щонайменше десятьма парами очей. Відбитки пальців знайшли на руків’ї пістолета, аркушах, дверних ручках, чашці, тарілках. Експертизу провели швидко й отримали підтвердження: Богдан Баглай знайшовся. Більше того: п’ятого жовтня під час нападу на квартиру поверхом вище помешкання журналістки Суржі в потерпілих стріляли саме з цього «марголіна». Таким чином, Суржа справді могла зіткнутися з Баглаєм на сходовому майданчику. Щоправда, його причетність до вбивства продюсера Малиновського й далі під сумнівом, доказів тому не виявлено жодних.
Нічого, недовго лишилося чекати. Ночувати Баглай прийде, вже сьогодні почне відповідати на всі запитання. Заодно розповість, для чого він посилав вірші журналістці з телебачення. Хоча криміналу в цьому немає жодного…
Негласна інструкція стосовно загибелі Баглая під час спроби втечі або опору під час затримання існувала й надалі. Тільки тепер Баглай мусив наперед признатися в убивстві Малиновського. Інакше «глухар», і саме по собі затримання особливо небезпечного злочинця-втікача цю справу автоматично не закриє. Та все одно на всіх рівнях подальша доля Баглая неофіційно була вирішена. У багатьох уже чухалися вказівні пальці — так хотілося натиснути на спуск.
Але в розставлені сіті риба не припливла. Баглая чекали до пізньої ночі, та лише даремно марнували час. Не хотілося вірити, що той знову в якийсь непередбачений спосіб обдурив без перебільшення всю столичну міліцію. Жевріла надія, що він прийде по гроші, тому засідку в квартирі й довкола будинку не знімали. Оперативники скніли в темній кімнаті — палити, вмикати телевізор і світло суворо заборонялося.
У будь-якому разі завтра, одинадцятого числа, його чекатимуть біля другого вагона фірмового поїзда «Київ — Львів» о двадцять другій десять.
23
Прощалися з Романом Малиновським одинадцятого жовтня опівдні у вестибюлі офісу «S-каналу». Біля труни плакали лише його батьки, й Олені раптом стало до щему шкода свого тепер уже точно колишнього коханця, адже він, коли говорити чесно, за великим рахунком став її хрещеним батьком на телебаченні. Вона не здивується, коли почує десь за спиною розмови про те, як Роман Романович виводив її в люди. Стоячи в натовпі серед колег, вона час від часу ловила на собі зацікавлені погляди. Видавалося, що її дехто сприймав за справжню вдову Малиновського. Між іншим, його колишня дружина теж з'явилася, привезла величезний вінок, перемовилася кількома словами з Романовим батьком, постояла кілька хвилин у скорботній позі й діловито вийшла.
Прощання затягнулося на дві години. Потім труну поставили в спеціально замовлений автобус-катафалк, і вся процесія вирушила на цвинтар. За чутками, Малиновському купили місце на Байковому за дуже грубі гроші. Нібито продюсери майже всіх телеканалів зібрали суму, від якої директор кладовища просто не міг відмовитися. Тема мусолилася на повний голос в автобусі, Олена не брала участі в цих розмовах, узагалі намагалася не впадати в очі.
Священик відспівував новопреставленого просто на могилі, панахида тривала ще сорок хвилин, Олена серйозно побоювалася, що їй ось-ось стане погано. Нарешті труну опустили в холодну яму, об віко застукотіли грудочки землі. Кинувши свою жменьку, Олена повернулася до автобуса. Лишилося пережити поминки. Хотілося щезнути звідси, та в ситуації, що склалася, саме їй не варто поспішати. Принаймні отак відверто. Але після того, як за столом у спеціально замовленому кафе народ випив по третій і почалися, як це завжди буває в подібних випадках, світські розмови, вона під шумок вислизнула з-за столу, кивнувши комусь зі знайомих на прощання. Ось тепер ніхто ні про що в неї не запитає. Навпаки, громада зрозуміє і навіть співчутливо обговорить подальшу долю коханки вбитого, користаючись із того, що сама вона вже пішла, не витримавши важкої атмосфери. Вона, бідолашна, без того натерпілася…