Беру свої слова назад

Автор: Суворов Виктор
Год: 2005
Язык: украинский
Год: Сталкер
ISBN: 966-696-874-6
Переводчик: Олег Петрович Дрогомирецький
Жанр: История

Электронная книга - «Беру свої слова назад». Краткое содержание книги:

Анотація Після виходу в світ книжки «Тінь перемоги», Віктор Суворов продовжив дослідження ролі маршала Жукова в історії СРСР. Результатом стала друга частина книжки, під назвою «Беру свої слова назад». Спроба її публікації в Росії в рік 60-річчя Перемоги зіткнулася з передбачуваними труднощами, проте в липні 2005 року книжка (видана в Донецьку) з'явилась у продажу в російських книжкових магазинах.

Перейти на страницу:

Жуков хвалився, що в Смольному він вимагав підтягти кораблі ближче до міста, а вони в цей час вже давно стояли в Неві. Прямо за вікнами Смольного. І тремтіли вікна від їх вогню. А зняті з кораблів матроси, терміново перекваліфіковані в морську піхоту, до появи Жукова вже назавжди зупинили противника на невському рубежі та стабілізували фронт.

Забувши всі ці деталі та факти, письменники-герої Симонов з Карповом, а за ними всіх мастей Яковлєви, Гарєєви і Чаковські повторювали: ох, якби геній не дав вказівок, так і не здогадалися б Кузнецов з Ісаковом Ленінград захищати, не додумалися б з корабельних гармат по ворогу стріляти, так і втопили б кораблі без толку, не стрельнувши жодного разу.

– 5 -

Росія не раз топила свій флот: під час Кримської війни в Севастополі, під час Російсько-японської війни в Порт-Артурі, потім у 1918 році зрадник Батьківщини Ленін розпустив багатомільйонну армію, а далі на догоду німецькому кайзеру втопив Чорноморський флот. У 1941 році знову виникла ситуація, коли флот потрапив майже в безвихідне становище. Не з власної вини. На обмеженому морському театрі, тим більше в закритій акваторії, флот повністю залежить від стійкості приморських флангів сухопутного фронту, від стабільності й безпеки військово-морських баз. Основним противником як Балтійського, так і Чорноморського флотів став не флот противника, а його сухопутні війська. Зупинити ворожі танкові клини флот не здатен. Не для цього він створений. Зупинити ворога на суші повинні сухопутні війська. Якщо сухопутні війська не здатні захистити морські бази, то флоту — кінець.

«Г.К. Жуков у всіх випадках, з одного боку, визнавав старшинство тільки сухопутного начальника, а з іншого - не хотів покладати на нього всю відповідальність. Завдяки цьому з початком війни в Лібаві було два по суті незалежних начальники: командир 67-ї стрілецької дивізії Н.А. Дєдаєв і командир бази М.С. Клеванський»

(Адмірал флоту Радянського Союзу Н.Г. Кузнєцов. ВИЖ. 1992. No 1. С. 76).

«Ніяких документів про взаємодію ЛВМБ і 67-ї дивізії до початку війни розроблено не було. Командир бази не знав планів армійського командування на випадок виникнення необхідності оборони Лібави з суші... В Лібаві дислокувався 148-й винищувальний авіаційний полк для прикриття бази з повітря. Цей полк, будучи армійським, не підкорявся командуванню бази, і до початку війни не були розроблені документи, що регламентують взаємодію базової зенітної артилерії з винищувальною авіацією»

(Червонопрапорний Балтійський флот у битві за Ленінград. 1941-1944. М., 1973. С. 22 ).

«Прохання командувача флоту дозволити постановку передбачених планом оборонних мінних загороджень ще раз було категорично відхилене»

(Боротьба за радянську Прибалтику у Великій Вітчизняній війні. 1941-1945. Рига, 1966. Т. 1. С. 53).

У березні 1941 року невгамовний Жуков настрочив донос на керівництво наркомату Військово-морського флоту: бач, додумалися, по літаках-порушниках вогонь відкривати! Вимагаю, наполягаю - всіх під трибунал!

Товариші з НКВС ревно відреагували на донос Жукова. Їх урезонив Сталін: обійдемось у даному випадку попередженням. Подивимося на результат доносу Жукова.

У ніч на 22 червня він направив військам директиву: на провокації не піддаватися. На основі цих вказівок командування ВМФ відправило флотам власну директиву. «Документ за своєю двозначністю, по наміром, в ньому закладеному, заплутати, збити з пантелику будь-кого, хто його читає, перевершує директиву сухопутним військам... Відчувається, що обвинувачення, яке в березневі дні було висунуте НКВС командуванню Військово-Морського Флоту, не забуте» (ВІЖ. 1989. No 6. С. 38).

А тим часом нижчі командири волали і вимагали...

«Командир Лібавської військово-морської бази капітан 1 рангу М.С. Клеванський наполегливо просив дозволу відкрити хоча б попереджувальний вогонь по німецьких літаках, які з'являтимуться над базою»

(Ю.А. Пантелєєв. Морський фронт. М., 1965. С. 30).

Ясна річ, йому заборонили.

«Командування бази і дислокованої тут 67-ї стрілецької дивізії приступило до спільного впровадження оборонних заходів тільки з початком війни»

(ВІЖ. 1962. No 4 С.45).

Лібава (Лієпая) - біля самого кордону. Жуков повинен був узяти на себе відповідальність за сухопутну оборону і прикриття бази з повітря. Для цього слід було віддати відповідні розпорядження командиру 67-ї стрілецької дивізії генерал-майору Дєдаєву і командиру винищувального авіаційного полку. В крайньому випадку всю відповідальність треба було перекласти на флот: самі плануйте оборону своєї бази. При такому вирішенні стрілецьку дивізію й авіаційний полк слід було передати в оперативне підпорядкування флоту. Тобто вони залишаються в складі Червоної Армії, але бойові дії ведуть за планами і наказами флотського командування.

Перейти на страницу:

Сюжет

Атмосфера

Главный герой

Общее впечатление

Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)

Не работает?