Празький цвинтар [без ілюстрацій]

Але наразі настала мить визнати, що ніякого «іншого» не існувало, а значить, навіть цей щоденник був часом, проведеним наодинці. Втім, він уже призвичаївся до цієї одноманітності, тож нехай так триває й надалі. Й справа зовсім не в тім, що йому ця писанина надто була до смаку, просто нудьга, яку викликали у нього інші, змушувала його принаймні терпіти.

Отже, він увів у гру Далла Пікколу (якого створив сам, не того, якого вбив), коли Лаґранж попросив його подбати про Буллена. Симоніні гадав, що у багатьох справах духовна особа викличе менше підозр, ніж мирянин. Утім, йому подобалося, що він поверне у цей світ людину, яку сам прибрав.

Придбавши за дріб'язок помешкання в завулку Мобер, Симоніні спочатку не хотів користуватися приміщенням, що виходить на вулицю Метр-Альбер, вирішивши оселитися в завулку, аби мати змогу облаштувати крамничку. А от коли на сцені з'явився Далла Піккола, чоловік, обставивши кімнатчину дешевими меблями, оселив там привид свого примарного абата.

Окрім того, що завдяки Далла Пікколі можна було дізнатися про сатаністів та окультистів, абат також став у нагоді, коли приходив до узголів'я помираючого, якого покликав близький чи далекий родич, котрий згодом став бенефіціаром заповіту, що склепав Симоніні; тож, коли б хтось засумнівався у справжності документа, який виник так несподівано, священик засвідчив би, що заповіт достоту відповідає останній волі померлого, яку він виказав своєму духівникові. Так тривало, аж поки у розіграші, вигаданому Таксилем, Далла Піккола не набув ключового значення, а потому більш як десять років практично повністю опікувався цією справою.

Перевдягнувшись абатом Далла Пікколою, Симоніні також міг увійти в оточення падре Берґамаскі та Ебутерна, адже замаскувався він надзвичайно вдало. Далла Піккола був білявуватим, безбородим, з густими бровами, але головне — носив окуляри з блакитними скельцями, які приховували його очі. Але й це ще не все — Симоніні умудрився вигадати абатові відмінний від своєї руки почерк: дрібніший, майже жіночий, а також почав змінювати голос. І дійсно, коли Симоніні перетворювався на Далла Пікколу, він не лише писав і говорив по-іншому, він навіть думав інакше, цілковито ототожнюючись зі своєю роллю.

Прикро, що прийшов час Далла Пікколі зникнути назавжди (така вже доля в усіх абатів з таким йменням), проте Симоніні треба спекатися геть усього, по-перше, аби стерти всі ганебні спогади, які призвели до травми, по-друге, через те, що у великодній понеділок Таксиль, як і обіцяв, привселюдно відступиться від віри, а по-третє, тому, що Діани вже не існує, тож, якщо раптом хтось занепокоєно почне розпитувати, краще знищити будь-які сліди змови.