Празький цвинтар [без ілюстрацій]

Вона зі сласною піддатливістю сходить трьома сходинками, що ведуть на вівтар, потім Буллен допомагає жінці лягти випроставшись на вівтарі, поклавши голову на подушку з чорного оксамиту зі срібною торочкою; волосся Діани коливається по боках менси[316], живіт дещо вигнутий угору, ноги розведені так, що видно вишите полотно, яким прикрита її жіноча заглибина, а тіло зловісно вилискує в червонуватому сяйві свічок. Боже мій, я навіть не знаю, які вжити слова, щоб переказати те, що я бачу, ніби мій уроджений жах перед жіночою плоттю й страх, що наповнював моє єство, розчинилися, звільнивши місце новому для мене відчуттю, немов незнана досі рідина потекла моїми жилами…

Буллен поклав жінці на груди невеличкий фалос зі слонової кістки, потім, укривши її живіт вишитим сукном, поставив на нього чашу, зроблену з якогось темного каменя.

Із чаші він витяг облатку, але не освячену, з тих, якими ви, капітане Симоніні, часом приторговуєте, а облатку, яку Буллен, досі повноправний священик святої римо-католицької церкви, хоч уже, мабуть, підданий анафемі, збирається освятити на животі у Діани.

— Suscipe, Domine Satana, hanc hostiam, quam ego indignus famulus tuus offero tibi. Amen[317], — промовляв він при цьому.

Далі, спочатку двічі опустивши облатку додолу, потім здійнявши двічі до небес, повернувши раз по разу ліворуч і праворуч, показує її вірянам зі словами:

— З півдня я закликаю благословення Сатани, зі сходу я прошу благословення у Люцифера, з півночі закликаю до благословення Беліала[318], із заходу прошу благословення Левіафана, і розчиниться брама пекельна, і вийдуть до мене ті, кого я назвав за іменами, Вартові Колодязя Безодні. Отче наш, сущий у пеклі, най прокляте буде ім'я твоє, хай згине (понищать) царство твоє, знехтують волею твоєю, як на землі, так і у пеклі! Хай святиться ім'я Звіра!