Празький цвинтар [без ілюстрацій]

Безладдя тривало. Коли Таксиль зачитав своє листування з папою Львом XIII (понтифік питав: «Сину мій, яке твоє бажання?» — А Таксиль йому: «Святий Отче, померти біля ваших ніг цієї ж миті було б для мене найбільшим щастям!»), галас перетворився на хор голосів, що кричав: «Майте повагу до Льва XIII! Ви не гідні вимовляти його ім'я!». А хтось репетував: «І ми оце все слухаємо! Бридота!» А інші: «Ох, шельма!» «Ох, мерзенне неподобство!» Втім, більшість присутніх лише кепкували.

— Так, — вів далі Таксиль, — я виростив дерево сучасного люциферизму, вплівши у нього обряди паладійців, які, від першого й до останнього слова, геть-чисто вигадав сам.

Слідом він розповів, як створив зі свого старого товариша-алкоголіка лікаря Батая, як вигадав Софі Вальдер, чи то пак Сафо, і як самотужки писав усі листи, які було підписано ім'ям Діани Воґан. Діана, казав він, була протестанткою, друкаркою з американської фабрики, яка виготовляла друкарські машинки; жінкою розумною, набожною, витончено-простою, якими здебільшого й є люди протестантської віри. Він зацікавив її диявольськими штучками, жінку це розважало, тож вона погодилась бути його спільницею. Переписуючись з єпископами й кардиналами, отримуючи листи від особистого секретаря верховного понтифіка, відписуючи їм про змови люциферистів, він отримував задоволення.

— Одначе ми зауважили, що навіть масонські кола повірили у наші химери. Адже коли Діана Воґан повідомила, що Великий майстер з Чарльстона призначив своїм наступником на верховний люциферіанський понтифікат Адріано Леммі, дехто з італійських масонів, серед яких був і депутат парламенту, дійсно повірили, а відтак скликали на Сицилії, у Неаполі та Флоренції три Верховних ради, які, незалежно одна від одної, прийняли міс Діану Воґан у свої почесні члени. Горезвісний пан Марджотта написав про те, що був знайомий з Діаною Воґан, утім, саме я розповів йому про вигадану зустріч, а він удав, чи то й справді повірив, що він її пам'ятає. Самі видавці піддалися омані, хоча їм нема за що собі докоряти, адже я надав їм історії, які можуть посперечатися з казками «Тисячі й однієї ночі». Шановне панство, — провадив він далі, — тепер, дізнавшись, що вас узяли на кпини, тільки й лишається, що реготати разом з тими, хто сидить у партері. Пане абате Гарньє, — звернувся Таксиль до одного з найбільш осатанілих своїх критиків, — як будете так сердитися, виставите себе посміховиськом.