![Празький цвинтар [без ілюстрацій] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/2/9/6/7/9/prazkij-cvintar-bez-ilyustracij-download.jpg)
Празький цвинтар [без ілюстрацій]
- Автор: Эко Умберто
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5083-0, 978-966-03-5749-5
- Переводчик: Ю. В. Григоренко
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Празький цвинтар [без ілюстрацій]». Краткое содержание книги:
Я опановую себе. Усвідомлюю, яке лихо я скоїв. У кутку, майже як кастрат, стогне Буллен. Намагаюся прийти до тями й регочу: «А хай йому грець, зате не породжу єврея».
Я опановую себе. Кажу, що мушу сховати труп у каналізації внизу, яка вже більше скидається на ваш празький цвинтар, капітане. Втім, було вже темно, а мені потрібно було взяти з собою каганець, пройти увесь коридор аж до вашої квартири, спуститися у льох, а звідти вже у клоаку. Тому мені став би у нагоді абат Буллен, котрий саме підводиться на ноги, дивлячись на мене, наче навіжений.
У цю мить я розумію, що не можу допустити, щоб свідок мого злочину полишив цей будинок. Згадавши, що Батай дав мені пістолета, я підходжу до шухляди, де ховав його, й націлюю його на Буллена, який досі витріщається на мене божевільними очима.
— Мені прикро, абате, та якщо хочете жити, маєте допомогти мені позбавитися цього чарівного тіла.
— Звісно, звісно, — відповідає він, неначе перебуваючи в еротичному екстазі. Мабуть, у його мареві покійна Діана з висолопленим язиком та виряченими очима така ж жадана, як та оголена Діана, яка заради його втіхи ґвалтувала мене.
З іншого боку, я теж не в змозі мислити ясно. Немов уві сні, я загортаю Діану в її накидку, подаю запалений каганець Булленові, хапаю покійницю за ноги й тягну коридором аж до вашої оселі, тоді стягую сходами у крамничку, потім — у каналізацію; на кожній сходинці труп зловісно стукається головою, й ось нарешті я кладу її поруч з абатом Далла Пікколою (тим, іншим).
Здається, Буллен геть збожеволів.
— Ого, скільки трупів, — регоче він. — Може, воно й краще бути тут, а не там, нагорі, у світі, де на мене чатує Ґуайта… Чи можу я лишитися з Діаною?
— Ще б пак, абате, — відповідаю, — ліпшого я б і бажати не хотів.
Я витягаю пістоля, стріляю й поціляю йому просто посеред лоба.
Буллен падає навскоси, майже до ніг Діани.
Я нахиляюся, піднімаю його знов і кладу обабіч неї. Лежать, як коханці.
І ось саме тепер, розповідаючи все, я бентежною пам'яттю знову пізнав, якою ж була вирішальна мить, перш ніж я її втратив.
Коло замкнулося. Тепер я знаю. Зараз, на світанку 18 квітня великодньої неділі, я описав те, що трапилося пізньої ночі 21 березня з тим, хто, на мою думку, був абатом Далла Пікколою…
25. Прояснити голову
Зі щоденника за 18 та 19 квітня
Наразі людина, яка б дивилася з-за спини Симоніні на те, що написав Далла Піккола, зауважила би, що записи стають переривчастими, ніби рука була вже не в змозі тримати перо й те почало неконтрольовано й невпинно дряпати беззмістовні закарлючки, виходячи за межі аркуша й списуючи фетрове сукно, що вкривало письмовий стіл, тоді як тіло писаря зсунулося додолу. А вже на наступному аркуші за письмо знову взявся Симоніні.
Симоніні прокинувся у попівській сутані й перуці Далла Пікколи, але тепер уже не мав і тіні сумніву, що він є Симоніні. Він ураз зауважив на столі розгорнутий щоденник з останніми сторінками, списаними шаленою й щодалі плутанішою писаниною того, кого вважав абатом Далла Пікколою; читаючи ці рядки, він укривався потом, серце його калатало, й разом з цим він усе пригадував, аж до миті, копи записи абата обривалися й він (абат), чи то пак він (Симоніні), були ні… він зомлів.
Щойно прийшовши до тями, коли туман у голові помалу розсіявся, йому все стало ясно. Опановуючи себе, він розумів і тепер уже знав напевне, що вони з абатом Далла Пікколою — єдине ціле, й те, що згадав минулої ночі Далла Піккола, тепер уже пригадував і він сам, тобто він пам'ятав, що, перевдягнувшись абатом Далла Пікколою (не тим, що мав вип'ячені зуби й котрого він убив, а того, що він, повернувши до життя, роками втілював сам), особисто пережив жахіття чорної меси.
А що ж трапилось потім? Може, під час сутички Діана встигла стягти з нього перуку, а може, аби мати змогу дотягти тіло нещасної аж до каналізації, йому довелося зняти з себе сутану, а потім, майже безтямний, він інстинктивно повернувся у своє помешкання на Метр-Альбер, де, прокинувшись наступного ранку, 22 березня, не зміг згадати, де полишив свої речі.
Фізичний контакт з Діаною, розкриття її страшенно гидких коренів і конче необхідне, майже ритуальне убивство, яке він скоїв, — усе це було для нього надміру, тому чоловік утратив пам'ять, чи то пак вони обидва, Далла Піккола та Симоніні, її втратили, й протягом місяця одна особистість почергово змінювала іншу. Ймовірно, як і у Діани, перехід від однієї особистості до іншої відбувався після кризу, епілептичного нападу, зомління, хтозна, що воно таке було, та, не усвідомлюючи цього, він щоразу просинався іншою людиною, гадаючи, що лише спав.