Празький цвинтар [без ілюстрацій]

Я дізнався про це, бо новина просочилася у «La Libre Parole», а Дрюмо неабияк образився на цього інтригана, котрий хотів знову витягти на світ Божий справу, яка мала такий щасливий кінець.

— Мені відомо, що він пішов розповісти про знахідку генералам Буадефру та його заміснику Ґонзу, та ті не захотіли його слухати. Наші генерали — не нервовохворі.

Десь наприкінці жовтня я, зазирнувши до редакції, побачив украй знервованого Естергазі, який попросився побалакати зі мною наодинці. Він прийшов до мене додому разом з якимсь підполковником Анрі.

— Симоніні, пліткують, що бордеро написане моєю рукою. Ви ж переписували з листа чи записки Дрейфуса, хіба ні?

— Певна річ, зразок мені дав Сандер.

— Так-так, але чому ж того дня Сандер і мене не покликав? Чому не перевірив зразок руки Дрейфуса?

— Я лише вчинив так, як мене попросили.

— Знаю, знаю. Та чи не допоможете мені розгадати цей ребус? Позаяк, якщо вас використали в якихось плутнях, про причини яких я гадки не маю, тоді комусь може бути вигідно усунути такого небезпечного свідка, як ви. Отже, неопосередковано, справа вас теж стосується.

Дарма я вплутався у справи військових. Неспокійно було на серці. Потім Естергазі розповів, чого хотів від мене. Він дав мені як зразок лист італійського аташе Паніццарді та текст листа, в якому той пише до німецького військового аташе про співпрацю з Дрейфусом і який я маю підробити.

— Підполковник Анрі подбає про те, щоб перехопити цього листа й передати його генералові Ґонзу.

Я виконав свою роботу. Естергазі дав мені тисячу франків, проте, не знаю вже, що там сталося пізніше, але наприкінці 1896-го Пікара відправили в експедицію до Тунісу.