Празький цвинтар [без ілюстрацій]

Випивши, я враз почувся так, ніби мене огорнув туман.

І ось заходить Буллен. На ньому біла хламида, поверх якої одягнуте церковне вбрання червоного кольору з перевернутим догори дриґом хрестом[313]. На перехресті зображено чорного цапа, що стоїть на задніх лапах, виставивши роги вперед… Втім, першим же рухом, який зробив чоловік чи то через недбалість, чи то назнарошне, гадаю, через збочене кокетування, хламида спереду відкрилася, демонструючи пеніс чималеньких розмірів, і я б ніколи не подумав, що таке кволе створіння, як Буллен, може мати такий орган, що, мабуть, через якісь ліки, які він прийняв загодя, вже був у стані ерекції. На ногах у абата — двійко темних, майже прозорих панчіх, як (ой леле, про них писали вже й на сторінках «Шаріварі, і в інших тижневиках, помітивши їх на абатах та кюре навіть тоді, коли вони самі того не хочуть) у танцівниці Селести Моґадор, коли та танцювала канкан на публічних балах у «Баль Маббіль».

Починаючи службу, священик, повернувшись до вірян спиною, почав читати латиною, а андрогіни відказували у відповідь:

— In nomine Astaroth et Asmodei et Beelzébuth. Introibo ad altarem Satanae.

— Qui laetificat cupiditatem nostram.

— Lucifer omnipotens, emitte tenebram tuam et afflige inimicos nostros.

— Ostende nobis, Domine Satana, potentiam tuam, et exaudi luxuriam meam.

— Et blasphemia mea ad te veniat[314].

Тоді Буллен, витягши з-під вбрання розп'яття, кинув його долу й почав чимдуж по ньому топтатися, говорячи:

— О розп'яття, я розчавлюю тебе на знак пам'яті про помсту наших древніх майстрів-храмовників. Я топчу тебе, бо було ти знаряддям неправдивого освячення фальшивого бога Ісуса Христа.

У цю мить, навіть не попередивши мене, Діана, неначе її осяйнуло (насправді це, звісно, Буллен дав їй настанови на вчорашній сповіді), проходить нефом поміж двох рядів вірян і стає, випроставшись, біля підніжжя вівтаря. Тоді, повернувшись обличчям до вірних (чи невірних, хай там хто вони були), вона, немов жриця, порухом руки скидає каптур та мантію, постаючи зовсім гола. Капітане, мені забракло слів, щойно я уздрів її, неприкриту, неначе Ісіду[315], що на собі мала лише тоненьку чорну маску.

Мене неначе спазми схопили, коли я вперше в житті побачив усю нестерпну силу оголеного жіночого тіла. Золотаво-руде волосся, яке вона зазвичай цнотливо заплітає у косу й, скрутивши, приколює на потилиці, спадає, розплетене, донизу, по-сороміцькому пестячи їй сідниці підступно ідеально-округлих форм. Враз впадає в око погордливість тонкої шиї цієї богині-язичниці, шиї, що височіє, ніби колона, над мармурово-білими плечима, а груди (я вперше побачив грудні залози жінки) зарозуміло й сатанинськи-гордовито здіймаються вгору. Поміж грудей — єдина річ, яка не є частиною її тіла й з якою жінка ніколи не розлучається, — її медальйон.