Грушевський, Скоропадський, Петлюра
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9223-6
- Жанр: История
Электронная книга - «Грушевський, Скоропадський, Петлюра». Краткое содержание книги:
«Літо 1918 р. стало часом інтенсивного формування повстанських загонів, які в офіційних документах звалися не інакше як «більшовицькими бандами». Головнокомандуючий німецькими військами в Україні фельдмаршал Г. Ейхгорн стверджував, що 10—12% українських селян влилися до повстанських лав, чисельність яких таким чином сягала 2,5 млн чол.».
У листопаді гетьманський уряд фактично перейшов до продрозкладки. «Продовольча кампанія своєю напруженістю лишає позад себе навіть часи продрозкладки 1920—1921 pp. Продовольчий режим, запроваджений гетьманською владою, поставив у скрутне становище навіть поміщиків». Завдяки зусиллям державної адміністрації та окупаційного військового командування, на кінець листопада вдалося заготовити майже 50 відсотків від запланованого об’єму хліба. Це «дозволило значно покращити стан постачання міст», але «основна проблема в той час полягала в незадовільному стані транспорту». В кожному разі, «конфлікт із селянством будь-якого режиму був неминучим — незалежно від того, яка партія мала владу і яку аграрну політику вона відстоювала».
Підсумок: першим і головним наслідком так званих «національно-визвольних змагань українського народу», тобто погромницького селянського руху, спровокованого та організованого Українською Центральною Радою, стала тотальна руйнація укладу життя мільйонів людей, укладу, який так-сяк складався впродовж попередніх століть.
Обмеження четверте, яке жорстко сковувало політичний маневр Скоропадського та його прихильників, — патологічна нездатність українських націонал-соціалістів до осмисленої державної діяльності, їх нездатність зрозуміти суть і призначення держави, їх тотальне, всеосяжне нехтування основами права та закону, критично низький рівень освіти й культури взагалі.
Вакуум влади мав наслідком таке: «Міністерства зверталися до своїх співробітників через газети. ... На місцях державний апарат був практично відсутній. Іноді всю владу УНР у повіті могла представляти одна людина — повітовий комісар. Цим скористалося чимало місцевих діячів. Вони встановлювали свою владу на невеличкій території, створювали збройні загони і забезпечували існування своєму селу, тероризуючи сусідні. Доволі часто це призводило до справжніх боїв між сусідніми селами. Березень та квітень 1918 року в українському селі — це час збройних сутичок між самими селянами та між селянами і великими землевласниками».
Головні прямі наслідки авантюрної, зрадницької, шахрайської та некомпетентної за своєю суттю й змістом зовнішньої та внутрішньої політики українських націонал-соціалістичних вождів були такими:
— тотальне відчуження населення від політики як такої. «Соціально-політичні настрої населення (29 квітня. — Д. Я.) характеризуються пасивним спогляданням за політичною ситуацією, намаганням не стати учасником політичної боротьби, роздробленістю та спробами локальної самоорганізації»,
— «повна дезорганізація транспорту, зв’язку та державного апарату лише поглиблювала цю ситуацію»,
— «основними ідентичностями серед населення українських земель були селянська («я — селянин»), українська національна (нечисленні прихильники Центральної Ради), великоросійська, єврейська, польська національні (як сторонні спостерігачі, але не активні учасники політичного життя), малоросійська (етнічні українці, що є лояльними до Росії), більшовицька (поширена серед зденаціоналізованого робітничого класу)»,
— селяни тепер воліли зосереджуватися на локальних питаннях і не озвучувати свою позицію щодо подій всеукраїнського рівня. Їх тепер турбували проблеми розподілу конкретної земельної ділянки у власному селі та недопущення до неї жителів сусідніх сіл. Оцінити гетьманський переворот вони були не спроможні»[28].
Павлові Скоропадському довелося мати справу і з таким суспільством, і з політиками, які довели це суспільство до такого стану. Стан цього суспільства, 90% якого становили неписьменні селяни, котрим в один день подарували загальне виборче право, свободу слова, право об’єднуватись у політичні партії та громадські організації, описав сучасний дослідник О. Михайлюк[29]. Українські селюки використали надані їм демократичною Лютневою революцією права тільки для всеохоплюючого грабунку: «У розгромній хвилі, що почалася весною 1917 р. і не припинялась до весни 1918 р., селяни захоплювали поміщицькі землі та реманент, грабували маєтки та економії, ґуральні та заводи, земські установи, вирубували сади й ліси. Зазнало погрому велике сільськогосподарське виробництво, включно з багатьма рентабельними господарствами з високою культурою сільського господарства. Будівлі, сільськогосподарські машини, реманент були не стільки розподілені серед нових власників, скільки розграбовані, знищені, спалені під час погромів маєтків».