Людина біжить над прірвою
- Автор: Багряный Иван Павлович
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: Школа
- Жанр: Другая проза
Электронная книга - «Людина біжить над прірвою». Краткое содержание книги:
Видання знайомить із романом І. Багряного «Людина біжить над прірвою», зміст якогоі дає повне уявлення про жахливі сторінки історії українського народу — сталінські репресії 30-х років.
На Далекий Схід, дике Приамур’я, таємничий, мов Ельдорадо, Зелений Клей, куди так манило безземельних, спраглих волі українців, туди, до понурої, невідомої Колими мчав у своїх шістдесятьох рудих домовинах тисячі обірваних, брудних, зарослих, безправних, приречених киян, полтавчан, кубанців, херсонців — «дітей іншої, сонячної землі й іншого, сонячною моря» — велетенський двоокий циклоп.
Уява художника витворює символічну картину паралельного, майже незалежного існування в одній державі двох світів — світу пітьми, пекла і світу ілюзорного раю, ілюзорного вільного життя. І ці два світи уособлені в символічних образах двох експресів, котрі шалено летять крізь величезні простори — «у невідоме, вперед, у чорну сибірську ніч, на край світу».
Герой роману «Тигролови» Григорій Многогрішний не скорився, не змирився із своїм насильницьки нав’язаним йому статусом в’язня жахливої системи і залишився Людиною. Для Івана Багряного — людини і художника — це головне: переконати читача, упевнити його в тому, що за будь-яких обставин особистість може і повинна бути Людиною. Сюжетна канва роману і вибудована на «полюванні» майора НКВС Медвина — цього новітнього тигролова — за гордим, не прирученим тоталітарною системою молодим хлопцем із України, який у тайзі знайшов земляків, друзів, кохання... Григорій Многогрішний перемагає. Передусім тому, що не визнає себе нулем в історії, не озвірів, не перейнявся озлобленням і ненавистю до людей, зберіг у собі людяність, доброту, здатність співчувати, співпереживати і віриш, що людина може і повинна кинути виклик страшній системі й вистояти.
Богдан РОМАНЕНЧУК ІВАН БАГРЯНИЙ7
...Багряний був поетом, що більше всього цікавився суспільно-політичними проблемами рідного краю й народу, тому і до літератури підходив із суспільно-політичного становища, трактуючи її як засіб до певної цілі, тобто до ширення суспільно-політичних ідей і поглядів. Його вірші, як і вся літературна й публіцистична творчість, мають виразно ідейно-політичне й патріотичне спрямування. Цим і пояснюється певною мірою те, що він любується в міцних і твердих словах, якими прагне приголомшити читача, полонити його і змусити йти за ним чи прийняти його думки і погляди. Для цього він користується різними поетичними засобами як асонанси, алітерація, епітети, римування та різні інші фігури і тропи, які роблять його вірші «промовистими» і насильницькими, що насильно вдираються в душу читача, одначе там надовго не залишаються, бо їм бракує тієї теплоти, щирости й безпосередности, які роблять вірші поезією. В них забагато публіцистики й «декларативности», тому вони не западають глибоко в душу. Поет прагнув виразити в них свої патріотичні думки й прагнення якнайбільше громогласно, тому в його віршах часті різні заклики, як «Вставай, вставай народе!», «До сонця!», «Д’горі!», «Д’горі, краю мій!», «Нумо браття!» і т. п.
Того роду заклики й декларації заступають поетичні образи, а гострі й громогласні слова — щирі й глибокі почування. Мова його віршів публіцистично-газетна, повна чужих слів, імен та назов. Та ці риси в політичного поета, який трактує поезію як знаряддя суспільно-політичної акції чи боротьби, мабуть, неминучі, бо в такого поета завжди на увазі не сама поезія, тільки те, що він хоче за її допомогою осягнути, може, значно менше ніж думає. Цим треба пояснювати й те, що поезія Багряного бадьора й оптимістична, хоч цей оптимізм часто буває навмисний. {...]
Багряний був без сумніву талановитим письменником, але в ньому сперечалися дві протилежності — поезія і політика. Він пішов за покликом політики і віддав їй на поталу поезію, а поезія не любить бути засобом, коли вона є зовсім незалежною діяльністю людського духа. Не один твір Багряного був би напевно більше мистецький і довершений, якби автор мав був можливість більшість віддати уваги мистецтву поезії, але тому що він більше дбав про політику, поезія відходила на другий план. Але така вже природа політичного письменника, зокрема такого, як Багряний, який дивився на поезію очима суспільника, для якого поетичний твір має бути відображенням природи чи дійсності і виразом чи ілюстрацією суспільно-політичних ідей і потреб. Як політик, Багряний і не мав часу на мистецьке викінчення своїх творів, бо йому спішно було висловити в цій формі свої суспільно-політичні думки й погляди. Можливо, що він як письменник або й як політик мав великі ідеї, але для тих ідей він не знаходив великих форм.
Іван ДЗЮБА ПУБЛІЦИСТИКА ІВАНА БАГРЯНОГО8
Великий розголос серед української еміграції і в світі здобув його памфлет «Чому я не хочу повертатися до СССР?», перекладений багатьма європейськими мовами. Це була відповідь на облудні заклики радянської пропаганди і на безсоромні дії західних урядів, які сприяли насильницькій репатріації біженців до СРСР — прямо в концтабори — відповідь патріота України, який хотів використати становище емігранта, перебування у вільному світі для боротьби за її свободу. [...]
7
Цит. за вид.: Азбуковник. — Енциклопедія української літератури: У 3-х т. — Т. 1. — Філадельфія: в-во «Київ», 1969.
8
Цит за вид.: Сучасність. — 1992. — № 4.
1 Витяг із промови, виголошеної на вечорі на пошану Івана Багряного