Людина біжить над прірвою

А у 1944 р. Іван Багряний за два тижні написав роман «Тигролови», який у Львові на літературному конкурсі розділив перше місце з повістю Тодося Осьмачки «Старший боярин».

Із наближенням фронту, за однією з версій, письменник емігрує до Словаччини, потім переїжджає в Австрію, а вже звідти — в Німеччину (Новий Ульм). Дружина з сином Борисом та донькою Наталею залишаються вдома.

Восени 1945 р. І. Багряний разом з Юрієм Шерехом, Ігорем Костецьким, Віктором Петровим та іншими письменниками-емі-грантами створює літературно-мистецьке об’єднання — Мистецький Український Рух (МУР), яке згодом у США перетвориться в об’єднання українських письменників «Слово» з центром у Нью-Йорку. «Вирішили ми тоді й те, що це об’єднання не повинно бути типу радянської спілки письменників, що воно повинно бути елітарне й на членство ініціативна група буде запрошувати, виходячи з літературних заслуг».

У 1946 р., коли на вимогу Сталіна почалася примусова репатріація колишніх радянських громадян до СРСР, що супроводжувалася насильством, розстрілами, тортурами, висилкою до концтаборів, І. Багряний пише гнівний памфлет «Чому я не хочу вертатись до СРСР?», в якому вперше показав людству обличчя тиранії і повну відсутність будь-яких прав людини в цій країні. Автор уперше сказав уголос про сталінський геноцид проти України, про справжній зміст «колективізації», «знищення куркуля як класу», про голодомор 1933 року, про знищення української інтелігенції 1932-1939 рр. — «розстріляне Відродження», про криваву каральну машину ДПУ-НКВС.

Перекладений європейськими мовами, цей публіцистичний виступ Багряного став міжнародно визнаним документом, який врятував життя багатьом переміщеним особам.

У 1946 р. побачила світ збірка поезій Івана Багряного «Золотий бумеранг. Рештки загубленого, конфіскованого та знищеного (1926—1946)». Назву збірці дала поема «Золотий бумеранг», написана у 1932 р. в Харківській тюрмі, в камері самотнього ув’язнення. До збірки ввійшли твори, які раніше не друкувалися (особливо з книги «В поті чола»), — «Шахтар», «Годинникар», «Маляр», «Швачка», «Ратай» та інші. Тут також вперше було надруковано поему «Гуляй-поле», в якій автор зобразив жахливу картину людського буття на землі, спотвореній війнами. Збіркою «Золотий бумеранг» І. Багряний підбив підсумок своїй поетичній творчості.

Від першого і до останнього дня свого перебування в еміграції І. Багряний займався політичною діяльністю... Десятки і сотні тисяч емігрантів скупчилися в тимчасових таборах у Західній Європі, переважно в Німеччині, без засобів існування, без впевненості у завтрашньому дні: куди поверне доля? Та і весь цей емігрантський український потік був далеко не однорідним, штучно поділеним обставинами та умовами життя на «східняків», «західняків» та ін. Трагедія України, розірваної і розшматованої і знову поневоленої, тепер уже сталінськими яничарами, була перенесена і сюди, і відчувалась повсякчасно. В таких умовах потрібно було створювати організації, які б об’єднували людей, допомагали їм вистояти. Іван Багряний з енергією і запалом зі своїми друзями-однодумця-ми організовує Українську Революційно-Демократичну Партію (УРДП). Від Другого Надзвичайного з’їзду УРДП (травень 1948 р.) і до останніх днів життя І. Багряний — її незмінний Генеральний секретар. Ним підготовлені та виголошені на з’їздах і пленумах доповіді з теоретичних, організаційних та інших питань поточного життя партії, написано понад двісті статей, звернень, памфлетів, що друкувались переважно в «Українських вістях» — газеті, яку він започаткував і довгий час редагував у Новому Ульмі в Німеччині, та журналі «Наші позиції» — органі ЦК УРДП. При газеті починають працювати кілька видавництв («Україна», «Прометей»), в яких друкують заборонені в СРСР твори В. Винниченка, Д. Гумен-ної, Т. Осьмачки та інших українських письменників. Багряний прагне згуртувати всі найкращі сили для боротьби за незалежність України, ініціює створення ОДУМ (Об’єднання демократичної української молоді). У 1952-1963 рр. він був головою Української Національної Ради та віце-президентом УНР в екзилі.