Людина біжить над прірвою

Багряний був єдиний із політичних лідерів еміграції, що зумів найти групу російських політичних діячів, які пішли на співпрацю з українцями на базі безумовного визнання державної самостійносте України. Це Алексінський — знана постать у політичній історії Росії нашого століття. Алексінський вже і переклав на французьку мову роман Багряного «Сад Гетсиманський» та надрукував у видавництві «Українські вісті».

Безумовно, партія і політика забирали у Багряного, мабуть, основну енергію і час, а головне — забирали його здоров’я, бо творили йому численних ворогів, які не давали стати новому противникові. Безумовно, Москва не пошкодувала грошей на агентуру, щоб цькувати Багряного, шкодити йому на полі української еміграції, вносити розвал і в саму УРДП, ба навіть і на власну родину тиснути. Але з другого боку організований Багряним гурт ентузіастів УРДП допоміг йому видавати й поширювати його твори, а зокрема забезпечити дуже трудну справу видання його «Тигроловів» і «Саду Гетсиманського» чужими мовами.

Ця симбіоза письменника з його партією не була випадкова... Іван Багряний стверджував одну дуже дорогу д ля емігранта з УРСР істину. А саме: всупереч замахам на геноцид — людина жива, Україна жива! Ніякого вакууму під диктаторським режимом, лише стиснена до неймовірності, але тим сильніша жива енергія, жива душа — жива нація.

Володимир ДЕРЖАВИН

ТРИ РОКИ ЛІТЕРАТУРНОГО ЖИТТЯ НА ЕМІГРАЦІЇ (1945-1947)5

...Після передчасноїсмерти Аркадія Любченка чільним репрезентантом хвильовизму в нашому еміграційному письменстві лишається Іван Багряний, що його творчість має величезний політично-громадський резонанс, а під власне мистецьким кутом зору сприймається й оцінюється по-різному — мабуть, через надзвичайно строкатий еклектизм своїх поетичних засобів. Після виходу з друку збірки старих його віршів «Золотий бумеранг» (1946), що хибує на надмірні й здебільшого невиправдані літературні претенсії, І. Багряний остаточно перейшов до белетристичної й драматичної прози, склавши досить влучну патріотичну лектуру для юнацтва та найширших читацьких кіл у формі повісти «Тигролови» (І—II, 1947, скорочене видання під заголовком «Звіролови», 1944), що її «треба зарахувати до категорії пригодницьких, які читається з великим напруженням, але в які не віриться ані за австрійського гроша» (Б. Романенчук). Пізніші драматичні та напівдраматичні твори І. Багряного («Генерал», «Розгром») визначаються типовим для цілої — не самої лише української — під’яремної соціалістичної літератури 30-х років кількісним надміром і якісною нерозбірливістю образів, естрадною риторикою, плакатною ефектовністю, газетною публіцистичністю, елементарністю емоцій, зумисною вульгарністю вислову — «свідомим гробія-нізмом», за слушним вироком компетентної літературної критики.