Людина біжить над прірвою
- Автор: Багряный Иван Павлович
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: Школа
- Жанр: Другая проза
Электронная книга - «Людина біжить над прірвою». Краткое содержание книги:
Видання знайомить із романом І. Багряного «Людина біжить над прірвою», зміст якогоі дає повне уявлення про жахливі сторінки історії українського народу — сталінські репресії 30-х років.
У 1925 р. у Кам’янець-Подільській газеті «Червоний кордон», працюючи в ній ілюстратором, Багряний надрукував свої перші вірші. В цьому ж році під першим псевдонімом (І. Полярний) видав в Охтирці невеличку збірку «Чорні силуети: П’ять оповідань».
У1926 р. письменник опинився в Києві і вступив до Київського художнього інституту на малярський факультет. У журналах «Глобус» та «Життя й революція» з’являються його твори під псевдонімом Іван Багряний. У цей же час поет пориває з «Плугом» і вступає до організації МАРС (Майстерні Революційного слова), до якої належали Григорій Косинка, Євген Плужник, Тодось Ось-мачка, Борис Антоненко-Давидович, Дмитро Фальківський, Ва-лер’ян Підмогильний та ін.
Після Жовтневої революції і громадянської війни прийшли часи відносного спокою і відбудови. І. Багряний радіє відбудові, він її співучасник і її творець. А молодість і любов до рідної землі, хоч і важкувато часом йому живеться на ній, надихають на створення ліричних віршів-гімнів природі, людині та її праці (поезії «В місто», «Біля Дніпрових порогів», «Над Россю», «Дівчині», «Далечінь», «Люблю» та ін.).
У 1927 р. Іван Багряний дебютував як прозаїк. У журналі «Всесвіт» публікуються оповідання «В сутінках» та «З оповідань старого рибалки».
Згодом виходить збірка віршів «До меж заказаних», яка відкрито заявляє про суспільну позицію молодого поета.
У 1929 р. в Охтирці письменник з власної ініціативи і власним коштом видає поему «Аве Марія», яку сам і розсилає по книгарнях. Поки цензура прийняла рішення заборонити книжку, майже весь її наклад — 1200 примірників — розійшовся. Поема мала присвяту: «Всім бунтарям і протестантам, всім, хто родився рабом і не хоче бути ним, всім скривдженим і зборканим і своїй бідній матері — крик свого серця присвячую». І саме в ній поет показав, чого саме вимагала від митця тоталітарна система. У пролозі автор звертався до уявного друга: «Не іменуй мене поетом, друже мій, бо поети нині — це категорія злочинців.., бо слово «поет» стало визначати: хамелеон, повія, спекулянт, авантурник, ледар... Я хочу бути тільки людиною, яких так мало на світі... Я хочу бути тільки нею...» Ці слова — життєве кредо поета. І він його дотримувався. Попри всі негаразди життя він не схибив, не зламався і залишився людиною.
У 1930 р. з’являється друком один із перших в українській літературі XX ст. історичний роман у віршах «Скелька», в якому постає одвічна проблема несправедливих взаємин України й Росії. В його основі легенда про те, як у XVIII ст. доведені до відчаю нещадним визиском жителі села Скелька на Полтавщині повстали проти експансії російських ченців і спалили чоловічий монастир Кузе-минська Покрова.
Олекса Слісаренко, прочитавши «Скельку», назвав І. Багряного «Українським Пушкіним». Та іншої думки як про «Скельку», так і про творчість І. Багряного взагалі була критика, а підсумок, певною мірою, підвів Ол. Правдюк у статті з промовистою назвою «Куркульським шляхом»: «...Від самого початку поет став співцем куркульської ідеології і до сьогодні залишається таким...»
Публікація «Скельки» стала фатальною. Її було конфісковано, всі інші твори автора вилучено з бібліотек і книгарень. Багряний не був допущенний до захисту диплома через політичну неблагонадій-ність і заарештований 16 квітня 1932 р. Він звинувачувався «...в проведенні контрреволюційної агітації... за допомогою його літературних творів, таких як поема «Ave Maria», історичний роман «Скелька», поеми «Тінь», «Вандея», «Гутенбері», соцсатира «Батіг»...»
У відповідь на звинувачення І. Багряний пише свідчення, в якому дає об’єктивну, чесну і безкомпромісну характеристику умов, в яких відбулося формування його поглядів і що призвело «до збочення», робить глибокий аналіз своєї творчості й особливо тих творів, які були визнані «контрреволюційними». 25 жовтня письменник на три роки був відправлений до спецпоселень Далекого Сходу.
«Охотське море. Тайга. Тундра. Звіроловство. Були там поселення давно осілих наших людей з України. Все це, сказати щиро, було мені навіть цікаво. Але згодом охопила мене страшна туга за
Україною. Непереможна. Отож сів я на поїзд і рушив на захід. У Томську мене перехопила залізнична агентура НКВС. Арешт, суд, вирок: за втечу з заслання — три роки вже ув’язнення в таборі. Так я потрапив у Бамлаг (Байкало-амурський лагер). Відгаратав там три роки», — так про той період згадував сам І. Багряний.
Присуд він відбував у таборах так званого БАМЛАГу. Терміну не добув, бо в 1936 р. знову втік. Певний час перебував на волі в Зеленому Клину, там і одружився.