Моральні листи до Луцілія
- Автор: Сенека Луций Анней
- Год: 1996
- Язык: украинский
- Переводчик: Андрій Олександрович Содомора
- Жанр: Античная литература
Электронная книга - «Моральні листи до Луцілія». Краткое содержание книги:
Хто перечитиме, що навіть останніх неуків можуть дійняти й принести їм користь деякі настанови. Наприклад, ось ці - дуже короткі, але такі вагомі вислови:
Нічого над міру!
Захланний жодним зиском не натішиться.
Що кому зробиш, того - сам же од нього чекай .
Ці слова ми не лише чуємо: вони вдаряють, і ніхто вже тут не може ні сумніватись, ані запитувати «чому?». Ось як пориває нас, навіть без обгрунтування, сама правда! Якщо повага загнуздує пристрасті, стримує пороки, то чому й повчання не могло б на це спромогтися? Якщо нагана змушує нас почервоніти з сорому, то чому б не мало зробити цього і повчання, вдаючись лише до голих настанов? Звісно, краще діє і глибше проникає таке повчання, яке ще й переконливими доказами підсилює те, до чого нас кличе, додаючи, чому слід робити саме так і якої нагороди повинен очікувати той, хто слухняно йде за тими настановами. Якщо корисними є накази, то й повчання - так само; накази таки приносять користь, тож приносять її і повчання. Доброчесність ділиться на дві частини: на споглядання істини й на вчинки. Як приглядатися до істини, те дізнаємося з науки; як діяти - з повчань. Добрі вчинки гартують доброчесність; у них вона й знаходить свій вияв. Якщо для того, хто намірився щось робити, корисним є той, хто переконує, то рівно ж корисним буде і той, хто повчає. Якщо доброчесності, висновуємо, конче потрібні правильні вчинки, а шлях до правильних вчинків пролягає через повчання, значить, повчання - конче потрібні. Дві речі найбільше скріплюють наш дух: віра в істину і віра та впевненість у собі. Одне й друге набуваємо завдяки повчанню, бо йому віримо, а коли повіримо, то душа, сповнюючись вірою в себе, мовби широко випростує крила. Отже, повчання аж ніяк не зайве. Марк Агріппа, муж величезної сили духу з-поміж усіх, кого громадянські війни підняли до слави й могутності, був єдиним, хто втішався в народі славою щасливця. Так ось, він любив повторювати, що своїми успіхами він багато в чому зобов'язаний такому вислову: «Згодою розростаються малі держави, незгодою - руйнуються навіть найбільші». Власне завдяки цьому вислову, за свідченням самого Агріппи, він став зразковим братом і зразковим приятелем. Якщо подібні вислови, гостинно прийняті в душу, відповідно будують її, то чому ж не могла б цього робити та частина філософії, яка й містить у собі ті вислови? Доброчесність набуваємо частково навчанням, частково - вправлянням. Адже й учитися потрібно, й те, що вивчив,- закріплювати ділом. А якщо це так, то корисними є не тільки філософські засади, а й настанови, що мовби якимсь повелінням загнуздують і приборкують наші пристрасті.
«Одна частина філософії містить у собі самі знання, інша трактує стан душі. Хто набув знання, хто зрозумів, що належить робити, а чого - слід уникати, той ще не мудрець, якщо його душа не перебудувалася відповідно до набутих знань. Третя частина філософії, що містить настанови, походить із двох згаданих - основних засад і стану душі. Вона, ця частина, власне, й не потрібна, оскільки для досконалої доброчесності достатньо тих двох».-
Але в такому разі зайвою буде й розрада, бо й вона випливає з тих же двох частин; зайвими будуть і спонукання, і переконання, та й саме доведення, адже всі вони випливають із відповідного стану сильної, впорядкованої душі. Та хоч вони походять із найкращого стану душі, але й найкращий стан душі - з них: він і творить їх, і твориться ними. До того ж усе, про що говориш,- це вже набуток досконалого мужа, що сягнув вершин людського щастя. А дорога туди неблизька. Проте й людині ще не досконалій, яка, одначе, ступає вперед, потрібно вказати напрямок в усіх її ділах. А втім, мудрість, можливо, й сама, без повчань, обере собі той напрямок - хіба ж вона не привела вже душу до того, що та може рухатися тільки правильним шляхом? Проте слабшим потрібен якийсь провідник, аби вказував: того, мовляв, уникай, а те роби ось так. Окрім того, коли такий чоловік очікуватиме часу, аж сам знатиме, як найкраще вчинити, то, заки дочекається, блукатиме, а блукаючи, сам собі перешкоджатиме дійти до тієї досконалості, що дозволить йому бути задоволеним із себе і не потребувати сторонньої допомоги. Отже, його треба скеровувати, поки він не зможе керувати собою сам. Діти вчаться писати на зразках. Чужа рука, тримаючи їхні пальці, водить ними по зображеннях літер; потім дітям кажуть наслідувати ті зразки і, приглядаючись до них, виправляти своє письмо. Так отримує користь і наша душа, коли її виховують на зразках.