Моральні листи до Луцілія
- Автор: Сенека Луций Анней
- Год: 1996
- Язык: украинский
- Переводчик: Андрій Олександрович Содомора
- Жанр: Античная литература
Электронная книга - «Моральні листи до Луцілія». Краткое содержание книги:
«Якщо хтось спирається на правильні й чесні засади, то нема потреби перестерігати його у чомусь».- Навпаки! Бо хоч він і навчився робити, що належить, але ще не зовсім виразно розрізняє те, чого навчився. Таж не тільки пристрасті відвертають нас од похвальних вчинків: іноді ми просто негод ні знайти, чого від нас вимагає та чи інша справа. Буває, втішаємось ладом у своїй душі, але вона все ще ледача й недосвідчена в пошуках дороги до виконання обов'язків, а власне ту дорогу вказують нам настанови.- «Прожени хибні думки про те,, що таке благо, а що зло, заміни їх правильними - й повчання ні на що не придадуться».- Безперечно, душа набуває в такий спосіб певного ладу, але ж той спосіб не єдиний. Бо хоча, спираючись, на ряд доказів, дійдемо висновку, що таке благо, а що - зло, все ж якесь місце залишається й для настанов. Адже розважність і справедливість полягають у виконанні обов'язків, а настанови якраз упорядковують усі ті обов'язки. А ще ж саме наше судження щодо зла та блага зміцнюється виконанням обов'язків, до чого й ведуть настанови. Отож і засади, й настанови перебувають у взаємній злагоді: як ті не можуть вибігати наперед настільки, щоб за ними не ступали ці, так і ці, другі, йдуть у свою чергу за ними, аби видно було, що перші - попереду.
«Але ж тих настанов - нескінченна кількість».- Це хибна думка! Бо ті з них, що стосуються чогось найважливішого, необхідного, не можуть бути незліченними. А коли йдеться про щось дрібніше, то виникають відмінності, що їх висуває час, місце, особи; але й тут можна застосувати загальні, настанови.- «Ніхто не лікує настановами божевілля, отже,- й схильність до зла».- Це зовсім різні речі. Коли вилікуєш божевілля, то замість нього повертається здоров'я; коли ж відкинемо хибні думки, то не відразу приходить чітке бачення того, що слід робити. А коли б навіть приходило, то настанови й тут не зайві: вони утвердять слушний погляд на те, що є благом, а що злом. Хибною є також думка, що настанови не допомагають тим, хто зсунувся з глузду. Хай самі по собі й не помагають, але все-таки сприяють лікуванню. Не раз же стримує шаленця чи то огуда, чи погроза. Кажу про тих, хто, так би мовити, звихнувся з розуму, але ще не позбувся його повністю.
«Навіть закони неспроможні домогтися, щоб ми робили належне. А що таке закони, як не змішані з погрозами приписи?» - По-перше, вони саме тому не переконують, що грозять, а настанови ні до чого не змушують - вони просять. По-друге, закони відстрашують від злочину, настанови - закликають до обов'язку. Додай, що закони сприяють доброзвичайності саме тому, що вони не лише наказують, але й вчать. Тут я не погоджуюся з Посідонієм, який каже таке: «Мені не подобається, що до Платонових законів додано ще їхнє обгрунтування. Закон повинен бути стислий, щоб і нетямка людина могла легше його засвоїти. Хай він буде ніби натхненне божеством слово: нехай повеліває, а не розмірковує. Ніщо не видається мені таким млявим, таким недоречним, як оснащений переднім словом закон. Закликай, кажи, що мені робити! Я ж не вчусь, а підкоряюсь!» - Закони дійсно вельми помічні. Сам же бачиш: там, де погані закони,- погані звичаї.- «Але ж помагають вони не всім».- Як і філософія. Одначе не скажеш, що через те вона взагалі непотрібна й нездатна виховувати душі. А що таке філософія, як не закон життя? Та припустімо, що закони надаремні: з того, однак, не випливає, що надаремні й повчання. Інакше мусиш визнати, що такими ж надаремними є і розради, і відраджування, і спонукання, й осудження, і похвали. А тим часом усе це - види повчання; саме завдяки їм сягаємо духовної досконалості. Ніщо так не зодягає душу в чесноти, ніщо так не повертає на дорогу правди всіх тих, хто вагається, хто схильний до блуду, як спілкування з доброчесними людьми. Вже тільки те, що їх часто бачимо, часто чуємо, самі ті враження поволі западають нам у серце, набувають сили настанов. Та навіть зустрітися з мудрим - це вже, повір мені, якась підмога: є у великій людині щось таке, що навіть у мовчанці допомагає; що таки допомагає - знаю добре, а от у який спосіб - сказати не так легко. Як зауважує Фе дон(3), «коли нас кусають якісь малесенькі створіння, то ми взагалі нічого не відчуваємо, настільки тонка й оманлива сила їхнього укусу; на нього вказує лише пухлина, але на ній - жодної ранки; те ж саме трапляється з тобою при спілкуванні з мудрим: ти й не зауважиш, в який спосіб і коли допомогло тобі те спілкування, а що допомогло - зауважиш напевно».- Питаєш, до чого все це? - Добрі настанови, якщо вони завжди під рукою, будуть тобі так само помічні, як і добрі приклади. Піфагор запевняє, що іншою стає душа тих, котрі входять у святиню, зблизька дивляться на зображення богів й очікують голосу якогось оракула.