Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР.

Сама стратегічна концепція походу на Київ в літі 1919 року в нашій літературі (й окремих доповідях) прекрасно скритикована фахівцем — генералом Аркадієм Валійським, і до неї ледве чи можна щось додати. В цьому місці бажаю поділитися враженнями колишнього учасника, щоб глянути на сам похід з долу, з точки зору звичайного вояка.

Отже, всі дивізії і бригади об'єднаних українських армій посувалися в напрямі на Київ рівним фронтом — під шнурок. Коли якась дивізія чи бригада залишилася позаду, цілий фронт затримувався і чекав на тих, що запізнилися. В останній фазі під Києвом фронт затримався на рокові (фатальні. — Ред.) 4 дні (25–29 серпня), бо якісь там бригади І корпусу УГА залишилися в тилу.

Чотириденна затримка мала катастрофічні наслідки для об'єднаних армій, бо дозволила денікінським військам наблизитися до самого Києва. Денікінці просувалися на Лівобережжі майже без спротиву з боку більшовиків, які всі свої сили кинули проти об'єднаних українських армій. Ось, наприклад, місто Переяслав зайняла кінна розвідка 7 дивізії Добрармії у складі 20 вояків, бо Переяслав з більшовицького боку ніхто не обороняв.

Армійська група генерала Кравса посувалася на Київ вирівняним фронтом, у центрі якого були дві бригади III корпусу УГА, ліворуч від них — бригади І корпусу УГА і праворуч — Запорозький корпус. Крила цього фронту охоронялись кінними частинами: праве крило нашою, або Запорозькою кінною бригадою, ліва — кінним полком І корпусу УГА. Не було випадку, щоб ці кінні частини забігали далеко перед фронт, хоча би з метою розвідки, вони служили винятково для охорони крил, дарма що, по суті, й не було цих крил перед ким охороняти, зокрема правого крила. Направо від армійської групи генерала Кравса була порожнеча, і тільки десь за 120 км від нас уздовж залізничної лінії Христинівка — Цвіткове посувалася група отамана Юрка Тютюнника (5-та і 12-та селянські дивізії), а ще десь далі, по залізничній лінії Знам'янка — Бобринська, йшла 2-га Терська пластунська бригада генерала Хозова, авангард якої з бронепотягом з'явився 21.VIII на ст. Цвіткове, а 24.VIII — під Білою Церквою. Терські пластуни входили до складу II корпусу Добрармії під командою генерала Ірманова, в складі якого було 7 козачих пластунських батальйонів, 6 козачих кінних полків, декілька козачих та 2 "добровольчі" гарматні батареї і дивізіон бронепотягів. Але в серпні з цього складу відійшла на Харківський фронт 1-ша Кавказька кінна дивізія, і на фронті дій української армії залишилися тільки 2-га Терська пластунська бригада, Кубансько-терська пластунська бригада полковника Цибульського та Сводна (Зведена. — Ред.) кінно-козача бригада генерала Склярова. Це й були всі сили Добрармії на цьому відтинку, а майорові Льобковіцові ввижались цілі армії, що могли принести українській армії загибель, якщо з ними не договоритись за всяку ціну… Ось так у поході на Київ на правому крилі на зміну перебувала 1-га Кінна бригада УГА або Запорозька кінна бригада, або коли не на цьому правому крилі, то в резерві армійської групи. Про те, щоб використати існуючу кінноту для інших цілей, ніхто не думав. А було цієї кінноти у складі армійської групи генерала Кравса аж 5 полків. Це була на той час значна сила, яку можна було вжити для виконання завдань стратегічного характеру. Для цього, щоб мати уяву про цю силу, слід сказати, що в ній було приблизно 2000 шабель, при 40 кулеметах, 6 гарматах (Алмазовський дивізіон, що завжди співпрацював з Чорними запорожцями полковника Дяченка), не рахуючи кінно-гарматної батареї у складі 6-ї бригади УГА.