Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР.
- Автор: Дяченко Петро Гаврилович
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Стікс
- ISBN: 978-966-2401-00-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР.». Краткое содержание книги:
У спогадах Петра Дяченка переважають описи боїв проти більшовиків, махновців та денікінців.
Події відбуваються на території сучасних Вінницької, Дніпропетровської, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Тернопільської, Харківської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької та Чернігівської областей, а також у Румунії.
Рекомендовано Історичним клубом ''Холодний Яр для вивчення в середніх і вищих навчальних закладах України.
Хай же і ці рядки нашого критичного аналізу будуть даниною для його вояцьких пристрастей, які він виявив і як командир полку й дивізії українських армій, і як учасник протибольшевицького партизанського руху, і як громадянин-вояк, якому дорожчим понад усе були справи українських збройних сил, від участі в яких він не цурався ніколи згідно із традиціями свого старого козацького роду. І ми віримо, що пам'ять про незабутнього "батька" Чорних шликів житиме вічно там, де творитиметься українська збройна сила, і його славний полк, Чорний запорозький кінний полк, буде ще введений з почесними правами у реєстри відновленої української армії, в якій житиме вічно з пам'яттю про свого першого командира — справжнього бойового орла української кінноти.
Вісті. Орган військово-політичної думки Крайової управи Братства колишніх вояків ІУД УНА в Німеччині. - 1965. — Ч. 119. — Листопад. — С. 100–103.
Замітка до статті проф. Шанковського про ген. П, Дяченка
Валентин СІМ'ЯНЦІВ,
бунчужний 3-ї сотні полку Чорних запорожців
Упорядковуючи писемну спадщину бл. пам. Ген. штаб ген. — хорунжого Петра Дяченка, бувшого командира полку Чорних Запорожців, натрапив я на статтю п. проф. Лева Шанковського — "Вісті", ч. 119 — під заголовком "Бойовий орел української кінноти (Пам'яти Генерала Петра Дяченка)".
Автор пише: "З боку допитливих осіб може висунутися питання, чому полк називали "Чорним", бо його назва "Запорозький" через приналежність до Запорозького Корпусу є зрозуміла (корпусу вже тоді не було, була Запорозька дивізія. — В. С). Отож в арміях І Світової війни назвою чи краскою "чорний" означали ударні частини, тобто частини високої бойової якости. Ударні батальйони російської армії мали чорні відзнаки, штурмові батальйони австрійської армії — таку ж емблему, і чорною вилогою під тризубом на шапці визначався, наприклад, курінь смерти УСС. Кінний полк полковника Дяченка бажав бути теж ударним, і це позначилось у його назві та його відзнаках. І справді, Чорний полк був ударним упродовж усього свого існування, що й було сполученням старих і нових традицій, таким важливим в доцільній організації війська".
Засадничо згоджуюся щодо думок, висловлених Шановним автором, щодо пробоєвости полку Чорних запорожців і його окремого значення в українській армії. Але назву свою — Чорні — [полк] взяв, не взоруючись на ударні чи штурмові батальйони інших армій (і все ж не треба забувати, що П. Дяченко у вересні 1917 р. командував батальйоном смерті російської армії Тимчасового уряду, відтак саме звідси і йде, очевидно, ота назва. -Ред.).
У полку Чорних запорожців говорилося про Чорних гусарів, Гусарів смерті. Перші були в російській армії, другі — в німецькій. Із такими назвами були гусари в інших арміях. Гусари у старовину — це легка кіннота, і в історії військ згадується десь у кінці XV і на початку XVI століття в мадярській армії та ще в тих часах говориться про хорватів гусар. У нас легка кіннота мала би бути з далекої давнини, бо монголи і принесли на європейські терени взірці легкої кінноти.
Вся кіннота російської армії була формована з українських полків десь із середини XVII століття. Вичерпно переконливо пише про це Нестор Король у своїй праці "Українське козацтво — родоначальник кінного війська Московії-Росії". Після 96 сторінки цієї праці уведено назви кінних полків російської армії. Усі полки носять назви українських міст із часів заснування, а 37 з них зберегли ці назви ще до 1917 роду, як, наприклад, Сумський, Павлоградський, Єлисаветградський і т. д. А Лубенський кінний полк був один час і в українській армії.
Назва "Чорних" у російській армії давалася за бойові відзначення, і таке відзначення мав, наприклад, Олександрівський полк гусарів.
Гусари мали дуже мальовничі уніформи: жовті, сині, червоні й чорні. Особливо ошатно-пишні були даламани-ментіки — верхній одяг на плечі, багато розшитий шнурами. І в Чорному Запорозькому полку носили оті даламани, але мало хто мав. Добре пригадую сотника Бурбу, який мав даламана. Але всякі сумніви щодо взорування на ударні чи штурмові батальйони розвіє фотографія у книзі "Українська еміграція", виданій Симоном Наріжним в Празі, таблиця № 27, фотознімок 83, де генерал Михайло Омелянович-Павленко в колі старшин, а між ними і полковник Петро Дяченко в гусарському даламані. Фотокартка зроблена в таборі Пікуличи в 1920 році. Та й прапор нашого полку був чорний, сріблястим об шитий. З одного боку було нашите гасло "Україна або смерть", а під ним навхрест дві гомілки і череп над ними.