Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР.
- Автор: Дяченко Петро Гаврилович
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Стікс
- ISBN: 978-966-2401-00-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР.». Краткое содержание книги:
У спогадах Петра Дяченка переважають описи боїв проти більшовиків, махновців та денікінців.
Події відбуваються на території сучасних Вінницької, Дніпропетровської, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Тернопільської, Харківської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької та Чернігівської областей, а також у Румунії.
Рекомендовано Історичним клубом ''Холодний Яр для вивчення в середніх і вищих навчальних закладах України.
Архиєпископ Мстислав попрощав генерала, довершив похоронних молитов і відпровадив тіло на місце спочинку. У похороні взяло участь понад двісті осіб. Оточили могилу старі й молодші вояки-побратими, очолювані ген. П. Шандруком, ген. А. Валійським і ген. В. Герасименком. Зустрілися тут сивоволосі полковники і молодші старшини та козаки. Попроїдали Покійника: ген. П. Шандрук від вояцтва Армії УНР і від побратимів І УД УНА, від Головної Управи ОбВУА — д-р І. Козак, від лицарів Залізного Хреста — ген. [Володимир] Герасименко, від Головної Управи був. вояків УПА — побр. Ковальчин, від старшин і козаків Полку Чорних Запорожців — побр. В. Сім'янців, від Союзу Ветеранів Українського Резистансу-побр. Поліщук і від вояків з Клівленду — побр. Макогон.
Достойні пані приготовили трапезу-поминки. Владика Мстислав поблагословив трапезу та поділився споминами з молодечих літ Покійника, що був близьким земляком Владики.
Генерал П. Шандрук відчитав лист Керівника Військового Ресорту УНР ген. Вовка. В листі було признання великих боєвих заслуг Покійника та вислів глибокого співчуття Дружині й Родині.
От. Царик поділився враженнями з останніх днів життя генерала.
Отаман Бульба поділився споминами, як Покійник організував штаб УПА на Волині й Поліссю 1941 року.
Невістка інж. Лідія Дяченко відчитала вірш Ванчицького, присвячений Покійникові.
Побратим Дем'янчук висловив побажання, щоб були зібрані та збережені матеріяли та пам'ятки про Покійника.
Керівник і впорядник похоронних відправ і процесій побр. В. Забродський підкреслив велику популярність генерала, організовану участь вояцтва, молоді і громадянства в похороні, а при цьому звернув увагу присутніх на твердий військовий характер, патріотизм, хоробрість і фаховість військовика, чим особливо відзначався Покійник.
Го лова К-ту П. Ґенґало, який провадив і був господарем поминок, склав подяку за похоронні відправи Високопр. Митрополитові Іоанові, Владиці Мстиславові, настоятелеві о. Царикові та всім священикам, що взяли участь у похороні. Далі подякував генералам, старшинам і воякам та молоді, а також громадянству. Щире слово подяки впало на адресу пань, що приготовили трапезу. За труд і переведення похорону Голові та всім членам Комітету належиться щире визнання і подяка.
Автор цих рядків звертається до сина і внука Покійного з гарячим проханням гордо та гідно зберігати вояцькі традиції та добре ім'я роду Дяченків.
Каплистий М. Відійшов на вічний спочинок генерал Петро Дяченко // Дороговказ: орган вояцької думки і чину (Торонто). - 1965. — Березень — червень. — Ч. 5–6 (24–25). — С. 24–25.
Ті, що відійшли…
Ларіон КРИЛОВЕЦЬКИИ,
козак кінної сотні Вільного козацтва Катеринославщини
Дня 23-го квітня 1965 р. відійшов у вічність після довгої і важкої недуги у Філадельфії, Па.
генштабу ген. — хор. Армії УНР, б[увший] визначний учасник Визвольної боротьби України, лицар Ордену Залізного Хреста, б. командир полку Чорних Запорожців, учасник-командир Першого Зимового Походу, а в часі Другої світової війни призначений на командира II Української Дивізії УНА.
Покійний народився ЗО січня 1895 р. в Березовій Луці на Полтавщині. Після закінчення середньої школи вступив до служби в б. російській царській армії. Закінчивши Військову Школу, служив у тій армії старшиною та брав у тому характері участь у Першій світовій війні. Після революції 1917 року вступив добровольцем до українського війська та як бойовий старшина перебув в рядах Дієвої Армії всю кампанію. По війні служив контрактовим старшиною в польській армії та закінчив Вищу Військову Школу у Варшаві.
Його похорон був доказом пошани і симпатії, якою покійний Генерал втішався в українських військовиків та в широких кругах громадянства.
Його тлінні останки були зложені найперше в церкві Св. Покрови у Філадельфії, де напередодні похорону митрополит УПЦ в ЗДА Іван Теодорович у сослуженні численного духовенства відслужив Парастас. Наступного дня, 1 травня 1965 р., труну з тлінними останками перевезено до Савт Бавнд-Бруку та внесено до тамошньої Церкви св. Ап [постола] Андрія.
Архієпископ Мстислав в асисті духовенства відправив похоронний обряд та сказав прощальну проповідь. За козацьким звичаєм тіло Померлого було вкрито червоною китайкою. В поході йшли, між іншими, три генерали: [Павло] Шандрук, [Аркадій] Валійський і [Володимир] Герасименко та багато кол. вояків різних ранґ. Зараз за труною пор. Михайло (Матвій. -Ред.) Суржко, зодягнений в однострій Армії УНР, ніс прапор та відзнаки Генерала.