Походження богів. Роботи і дні. Щит Геракла

Океаніду вподобав Япет струнконогу, Клімену, Й разом із нею на ложе ступив, і вона народила Першого сина йому — могутнього духом Атланта, /510/ Потім Менетія широкославного і Прометея[72] — Скорий на вигадки він — і немудрого Епіметея, Що для людей, які хлібом живуть, став одразу бідою. Зевс йому жінку, першому, дав, із глини зліпивши[73], Дівчину. Він і зухвальця Менетія, далекоглядний, Кинув в Ереб[74], метнувши у нього громом палючим За небувале нахабство його й розгнуздану звагу. Небо широке тримає Атлант, і мусить тримати, Ген, де межа землі, де співучі живуть Гесперіди, На голові й на дужих руках, що не відають втоми, — /520/ Долю таку Атлантові визначив Зевс велемудрий. А Прометея-кмітливця зв’язав тяжкими, тугими Путами, їх не зірвать, при високім стовпі, і на нього Ширококрилого птаха пустив, орла, щоб живущу Дзьобав печінку і жер; наростало вночі її стільки, Скільки поглинув за день орел той ширококрилий. Дужий Геракл його вбив, Алкмени син, у якої Ноги стрункі, — увільнив од мук таких небувалих Сина Япета й розвіяв печалі його, не без волі Зевса з Олімпу, що над богами всіма владарює, /530/ Щоб уродженець Фів, Геракл, ще більшу мав славу, Ніж дотепер, на широкій землі, годувальниці щедрій. Ось про що дбав, являючи славному синові шану. Гнівавсь, але перестав, а гнівався він через те, що Волю Кроніда було ізневажено, можного Владця, Як між богами й людом земним зайшов у Меконі[75] Спір: син Япета кмітливий бика великого тушу Так розділив, щоби Зевсову думку перехитрити: М’ясо й утробу масну, у шкуру згорнув і бичачим Шлунком прикривши, в одну уклав купу; у другу — бичачі /540/ Білі зібравши кістки, хитромудро уклав їх, а потім Смальцем ще смачно все обмастив, аж брало за очі. Тут і мовив йому і смертних отець, і безсмертних: «Сину Япета, з усіх волóдарів найвидатніший, Як же підступно, мій дорогий, той поділ зробив ти!»