Там, за межею...
- Автор: Косовська Аліна
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Інтерпрес ЛТД
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Там, за межею...». Краткое содержание книги:
Не забутими лишились i люди з Донбасу, можливо тому, що я сама — мешканка мiста Авдiївка, що неподалiк тимчасово окупованого Донецька. Мiсцевi бувають рiзнi, але трапляютьс i патрiоти. Один з героїв повiстi на псевдо Турист — втiлення саме цього образу.
Звiсно, є на вiйнi i дiвчата. Обравши бойову посаду та переживши численнi прояви дискримiнацiї вiдносно жiнок в силових структурах, я описала образ Афiни, що чимось дуже нагадує мене саму.
Злякатись дівчина не встигла, бо з-за кута вискочив кулеметник і побіг прямо на неї. Ледь перевівши подих, розвідниця вистрелила. Зав'язався бій. Здавалось, вогонь свинцевий — з усіх боків: з підвалу, даху, вікон, кущів. Афіна лише встигала видивлятись ціль і влучно стріляти, трохи наївно сподіваючись, що жодна з куль її не зачепить і що Степан зараз встане і почне стріляти разом з нею. Або й вже встав, часу озиратись назад не було. Затримка в долі секунди могла коштувати життя.
З будівлі водогону почулись крики. Ранкове повітря пропаяло кров'ю. Афіна не знала, чи залишився живим хоч хтось зі своїх. Доки дівчина заряджала в гвинтівку останній магазин, їй на хвилину здалось, що це — кінець.
Грач із Туристом заходили з іншого флангу. Їхні короткі черги по вікнах залишились без відповіді, тому розвідники, стиснувши зуби, заскочили в одне з них. Велика порожня зала закінчувалась вузьким коридором. Там вони і застали зненацька трьох сепаратистів. Двоє з них були без зброї, у третього автомат висів за спиною. Ті навіть не встигли оговтатись, як хлопці відкрили вогонь. Одного з них Турист випадково підстрелив у ногу. Порожній коридор розірвав гучний крик. Другим пострілом Грач примусив його замовкнути назавжди.
Турист притулився до стіни, міцно стиснувши кулаки. На зачистці хлопець був уперше. Він відчував, як стіни повільно пливуть перед очима. Згадав, як у дитинстві ледь не покінчив з собою, а тепер, за сантиметр від смерті, відчув, як сильно хоче жити. Грач тим часом оббіг ще дві кімнати, в яких, на щастя, нікого не виявилось. Турист тяжко зітхнув і встав. На другому поверсі та десь внизу продовжувалась стрільба, і, попри шалене бажання вижити, розвідники розуміли, що мають бігти на допомогу до своїх...
Фантом із Малим заходили через двері. Чергового на вході Фантом зняв ще з кущів одним влучним пострілом. Малий заскочив у коридор першим і, побачивши ще трьох чи чотирьох людей з російськими шевронами, почав стріляти, подумки прощаючись із життям. Йому здавалося, що пройшла ціла вічність. Не міг згадати, скільки було людей, чиї кулі свистіли десь поруч, перетворюючи на крихти бетонні стіни. Не цілився, а просто відстрілював магазин за магазином, не відчуваючи реальності, лише розуміючи, що зброя — це його єдиний шанс на життя. Доки не почув знайомий голос:
— Малий, чисто! На другий поверх, бігом!..
Дмитрик трохи отетеріло глянув на Фантома, потім на закривавлені стіни і чотири тіла в калюжах власної крові.
— Чорт, всього чотири. Мені здалось — їх було безліч! — крикнув він, остаточно приходячи до тями.
Слідом у двері забігали розвідники ЗСУ — зачищати величезне приміщення. Разом із ними Фантом з Малим побігли на другий поверх, про всяк випадок пустивши кілька черг у темний кут під драбину, з якого почувся хриплий крик і одразу стих. З мешканцями другого поверху армійці впорались самі, тим часом як Малий вискочив на дах і застрелив у спину кулеметника, а Фантом уважно перевірив резервуари з небезпечними хімічними речовинами. Коли стрільба затихла, вони підбігли до вікна.
— Степаааане! — покликали командира.
Відповіді не було...
Ваяр з Адольфом і з чотирма армійцями зачищали найближчі кущі. Поки Афіна стріляла по всіх, хто встиг вискочити в чагарі, спереду, вони косили автоматними чергами закривавлену траву з флангу.
— Степаааане! — почули крик з другого поверху.
— Степан, Степан, здається, все чисто, — про всяк випадок повторив у рацію білорус.
— Ваяр, ви де? — ледве чутно прошепотіла в ефір Афіна...
Коли стрільба врешті стихла, у дівчини залишалось всього п'ять патронів. Вона не розуміла, чи зостався живим хтось зі своїх, чи тепер їй точно кінець. Тремтячими руками дістала з розгрузки гранату і, закусивши губу, висмикнула кільце. Тендітна долоня з облізлим манікюром стискала скобу. Руки шалено тремтіли.
— Ну, давай, покажись хто-небудь. В полон я точно не здамся, — крізь зуби процідила розвідниця.
По щоках текли сльози, які вона ніяк не могла втримати.
— Степаааане! — почула крик із будівлі.
— Боже... свої... свої.... — безсило шепотіла, вставляючи кільце назад у гранату і падаючи на коліна, а потім і повністю, зариваючись лицем у прохолодну траву.
— Степан, Степан, здається, все чисто, — промовила рація.