Хрест із сапфірами
- Автор: Честертон Гилберт Кийт
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Свічадо
- ISBN: 978-966-938-071-5
- Переводчик: Ольга Мандрика
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Хрест із сапфірами». Краткое содержание книги:
Для широкого кола читачів.
У цій конторі тепер господарює помічник містера Левера (в цьому готелі ніхто й ніколи не з’являвся на очі без особливої необхідности), а позаду контори, по дорозі до приміщення для прислуги, розташована чоловіча гардеробна, останній кордон володінь джентльменів. А між конторою та гардеробною є ще одна маленька кімнатка без виходу в коридор, котру господар інколи використовує для делікатних та важливих справ — наприклад, дає в борг тисячу фунтів якомусь герцогу або ж відмовляється позичити йому шість пенсів. Містер Левер проявив найбільшу толерантність, коли дозволив звичайному священику осквернити це священне місце своєю присутністю й нашкрябати листа. Те, що писав отець Бравн, напевно, було набагато цікавіше порівняно з цією розповіддю, та про це ніхто не дізнається. Я можу лише ствердити, що розповідь була не коротша порівняно з моєю, а останні дві або три сторінки були не такі цікаві, як попередні.
Коли отець Бравн узявся за них, то його думки відволіклися від роботи, а відчуття загострилися. Сутеніло, наближався час обіду. В малій кімнаті було майже темно, і можливо, що саме темнота, як це інколи буває, загострила його слух. Коли отець Бравн дописував останню сторінку цього документа, він зловив себе на тому, що пише в такт звуків, котрі чути з коридору, як, буває, хтось у поїзді думає про щось у такт стукоту коліс. Коли він зрозумів це й прислухався, то переконався в тому, що чує кроки, а це в готелі — звичайнісіньке явище. Та все ж, він утупився в стемнілу стелю й слухав ці звуки. Згодом на кілька секунд розслабився, ніби мріючи про щось, і знову напружив увагу, схиливши голову набік. Потім він сів і, підперши голову, знову слухав і роздумував.
Почути кроки в коридорі готелю — це звичайна справа, та ці кроки видавалися доволі дивними. Не було чути жодних інших кроків. Це був дивовижно тихий готель: кілька близьких гостей відразу ж розходились до своїх кімнат, а витренувані офіціянти були майже невидимими, поки їх не покличуть. У цьому готелі найменше можна було очікувати чогось дивного. Та ці кроки видавалися настільки дивними, що важко було вирішити, як їх називати — «звичайні» чи «незвичайні». Отець Бравн ніби йшов услід за ними, постукуючи пальцями по краю столу, як піяніст, котрий учить п’єсу для фортепіяно.
Спочатку було чути швидкі малі кроки, ніби якийсь малий чоловік брав участь у змаганнях із ходьби. Однак вони не переходили в біг. Раптом кроки зупинялися й перетворювалися в повільне, статечне похитування, котре було майже в чотири рази повільніше за попередні звуки. Коли стихав останній повільний крок, то відразу ж було чути часті й поспішні крочки, а потім — знову сповільнений крок важкої ходи. Це, звичайно ж, була та сама пара взуття, особлива тому, що (як він казав) не було чути жодних інших кроків, а це взуття специфічно скрипіло. Отець Бравн не належав до людей, котрі постійно мучать себе запитаннями, але зараз його голова просто розколювалася. Він бачив, як можна розбігатися, щоб скочити. Він бачив, як можна розбігатися, щоб поковзатися на льоду. Але навіщо розбігатися, щоб перейти на сповільнений крок? І навіщо йти, щоб потім розбігатися? Та ці невидимі ноги витинали саме такі штучки. Їхній власник дуже швидко проходив половину коридору, щоб потім повільно пройтися іншою; або ж повільно йшов до половини коридору, щоб потім швидко пробігтися іншою. Жодне з цих припущень не мало найменшого змісту. В мозку отця Бравна робилося все темніше й темніше, як у цій кімнаті.