Знахідка на все життя
- Автор: Огульчанский Алексей Яковлевич
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Знахідка на все життя». Краткое содержание книги:
Перша премія.
Класний керівник виймала з портфеля малюнки. Їх оглядали по черзі. Директор розкладав їх на дві купки: праворуч ті, що заслуговували на премію, решту — ліворуч.
Робота комісії наближалася до кінця. У портфелі залишився один малюнок.
— Отакої! Ну й перлина! — роздратовано вигукнула Марфа Полікарпівна, діставши його. — Не розумію Славка Сіроштана. Всі його зошити і палітурки книжок списані океанами та морями, а коли загадали намалювати море — уявіть собі, намалював велике сонце, якесь поле і птаха! А назвав — «Моє море». Питається: де ж логіка?! От шибеник…
— Цікаво, цікаво, — пожвавішав Остап Іванович. — Як сказав колись Теренцій — квот гомінес, тот сентенціє —скільки людей, стільки думок. — Він узяв малюнок і заходився уважно його розглядати.
— Ви, Марфо Полікарпівно, впевнені у тому, що саме це Славко малював на березі моря? — поцікавився Остап Іванович.
— Аякже, звичайно! Чому ж я й обурююсь! Не чекала від нього такого, — з докором кинула вона.
— Так, так… Пшеничне поле, значить, замість моря і птах, безумовно, дрофа, — уголос розмірковував директор, а тоді підвів очі і з цікавістю глянув на Марфу Полікарпівну.
— Вені, віді, віці — виголосив колись Юлій Цезар, — прийшов, побачив, переміг. Дякую, ваш вихованець здобув велику перемогу, — з піднесенням мовив директор — Пропоную дати Сіроштану першу премію. Він заслужив не лише премії…
— Як? За віщо премію? — здивувалась Марфа Полікарпівна.
— Питаєте, за що? Дивуюсь, як ви самі не розумієте. За любов до рідної землі, за душу хліборобську, нарешті, дорогі колеги, от за що! — відповів Остап Іванович.
…Кнопочка вкотив велосипед просто в кімнату, де лежав Славко. І не встиг хворий опам’ятатися, як гість, знявши свою тюбетейку-млинчик, урочисто виголосив:
— Переможцю слава!
— Якому переможцю?
— Отому, що ондечки в ліжку лежить. Одержуй! — І Кнопочка підкотив до ліжка велосипед.
— Кузю, облиш свої жарти.
— Не віриш? Провалитись мені — не брешу. Дифузія власноручно резолюцію написала на фабричній етикетці. Слухай, читаю: «Перша премія — Славкові Сіроштану за малюнок „Моє море“».
Славко робить відкриття
Як тільки Славко звівся на ноги, відразу ж осідлав велосипед. Не злазив з нього доти, доки не обгасав усі вулиці й завулочки, не перекатав усіх своїх друзів-приятелів, не раз їздив на тваринницьку ферму до мами, та й у дідусевій майстерні побував. І тільки накатавшися досхочу, згадав про свого лицаря. Вірний буцефал, запорошений пилюкою, лежав на полиці, поряд — палички, лицареві руки, та ще спис, а от тулуб, жолудь з горошиною-головою, покоїлися на столі.
Не раз Славко брався за цю роботу, та завжди йому щось перешкоджало. Але сьогодні він будь-що закінчить роботу! Не поспішаючи, Славко накрив стіл газетою і розклав перед собою деталі лицаря, а поруч — інструменти: швайку, ніж, ножиці, а також клей і кілька сірників — про всяк випадок. Прискіпливо оглянув усе й лишився задоволений. Тепер можна й до діла. Перш за все він вирішив за допомогою сірника і клею прикріпити до тулуба голову. Затиснувши у руці жолудь, він легенько натиснув вістрям голки в його маківку. Голка чомусь ковзнула, ніби хлопець намагався проколоти дірочку на дні пляшки… Ще не тямлячи, що сталося, Славко знову, тепер уже що було сили, натиснув. Вістря знову сковзнуло й одламалося, залишивши на жолуді блискучу подряпину.
Отакої! Від несподіванки Славко ніби отетерів і якийсь час розгублено дивився на одламаний кінчик голки. А коли трохи отямився, схопив жолудя і підбіг до вікна. І тут він побачив — жолудь був металевий. Уважно роздивився і помітив посередині якусь рисочку. «Може, то коробочка така?» — подумав Славко. Покрутив, і справді — жолудь розпався на дві частини. Зазирнув усередину — там лежали зернята. Він одразу порахував — їх було рівно сорок вісім. Це була пшениця, але зернятка були якісь наче трохи незвичайні — дуже великі й пукаті. Що то за жолудь такий? Звідки він? І що то за зерна? Чому вони зберігалися в жолуді? А як опинився він у шлунку дудака? Славко якийсь час мовчки розглядав свою знахідку. Ніхто не бачив, як він підібрав на шкільному смітнику дудакового жолудя, і якщо він розповість про це, ніхто не повірить, та ще піднімуть на сміх.
Аякже, той-таки Кнопочка скаже: «Придумати можна казна-що, взяв зерно у коморі й хизується». Славкові аж ніяк не хотілося виставляти себе на посміховисько. Краще дочекатися вечора, — прийде дідусь і порадить, що робити далі з тією пшеницею…