Навколо Парнасу: Літературні бувальщини
- Автор: Артемчук Ігор М.
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00317-3
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - «Навколо Парнасу: Літературні бувальщини». Краткое содержание книги:
Н 15
Панночка розповідала, як вона любить Україну, одяг простого люду, пісні. Та заодно похвалила Тарасові вірші. Мовляв, цінує їх дуже високо. А потім раптово запитала:
— Тарасе Григоровичу, скажіть, чи гарна з мене українка?
— Справді, ви красива дівчина, та ще в такій сорочці-вишиванці, — відповів поет.— Саме такі носять селянські дівчата. Але запам'ятайте: вони ніколи не здирають їх з чужих пліч.
ОТО КАПУСТА!
Перебуваючи в Раїмі, Тарас Григорович готувався до далекої подорожі з експедицією С. І Бутакова по Сирдар'ї та Аральському морю. Начальство турбувалося, щоб експедиція мала в запасі консервовані продукти. Якийсь генерал вигадав нову «страву» — сушену капусту. З неї зварили бурду й урочисто, в присутності начальства кріпості, дали солдатам. Ті покуштували раз, другий — струснули ложки і позакладали їх у рукави шинелей.
— Добре? — запитує полковник Матвєєв.
— Так точно, ваше високоблагородіє!
— А може, викинути?
— Так точно, ваше високоблагородіє!
ХТО КОГО ТРИМАЄТЬСЯ
Ішов якось Шевченко з кріпаком, про тяжке життя розпитував. А назустріч — пан собаку на мотузці веде. Вирішив пан посміятися з поета:
— Кріпак кріпака тримається, — каже.
— Як і пес пса, — кивнув Шевченко на собачий поводок.
НЕДОЧУВ
Граф В. Перовський, одержавши після битви під Варною генеральський чин, став губернатором Оренбурзького краю. Він був у близьких стосунках з М. Гоголем, В. Жуковським. У нього зупинявся О. Пушкін, коли їздив до Оренбурга збирати матеріали про Пугачова.
Якийсь надто запопадливий генерал, дізнавшись, що Шевченко, незважаючи на заборону писати і малювати, створив кілька ескізів, визнав за потрібне донести про це губернаторові.
Але той, грізно глянувши на донощика, значливим тоном сказав:
— Генерале, я на це вухо недочуваю: будь ласка, повторіть мені в друге вухо те, що ви сказали!
Генерал зрозумів у чім річ і сказав Перовському в друге вухо щось таке, що зовсім не стосувалося Шевченка.
НАРОДНИЙ ПОЕТ
Перебуваючи на Україні в 30-х роках, таджицький поет, перекладач творів Т. Шевченка А. Лахуті (1887— 1957) познайомився на селі з хлопчиком. Зав'язалася невимушена розмова. Лахуті почав розпитувати свого юного співбесідника про Т. Шевченка та його «Заповіт». Хлопчик охоче відповідав, а потім запитав:
— А хто ви такий? Звідки родом?
— Я? — перепитав Лахуті і жартома відповів: — Я українець.
Це дуже вразило хлопчика, і він здивовано промовив:
— Дивний же ви українець, коли не знаєте «Заповіту»!
Ці слова справили на Лахуті величезне враження. Розповідаючи письменникам про цю розмову, він з хвилюванням повторював:
— Ось що значить бути народним поетом!..
М. О. Некрасов
1821—1878
НЕ ПОСЛУХАВСЯ МЕТРА
Об'єднавши свої написані вірші в невелику збірку під назвою «Мрії і звуки», вільний слухач Петербурзького університету М. Некрасов відніс їх до поета В. Жуковського, щоб той висловив свою думку. Маститий поет попросив навідатися за три дні.
Некрасов прийшов і почув: з усієї збірки лише два вірші варті уваги, про інші ж сказано:
— Якщо хочете друкувати, то видайте без імені, згодом ви напишете кращі, і вам буде соромно за ці вірші.
ДЕ БУТИ?
Якось, завітавши до редакції «Современника», літератор і мандрівник Є. П. Ковалевський, статечно потрясаючи генеральськими еполетами, сказав Некрасову:
— Повинен вас по-дружньому попередити, шановний, ви ризикуєте репутацією «Современника» в очах серйозних людей. Що ви проповідуєте? Непокору? Бунт? Ви підтримуєте безвідповідальну молодь.
Завжди стриманий, Некрасов тут вибухнув:
— Краще бути останнім серед молодих, ніж першим серед старих.
СМЕРТЬ ГЕРОЇНІ
Некрасов був делікатним з відвідувачами «Современника», але як редактор правив рукописи дуже ретельно. Інколи навіть рішуче. На користь справі.
Один із друзів Некрасова друкував у журналі з номера в номер досить велику і нудну повість. Некрасов відверто позіхав, читаючи коректуру. І нарешті не витримав. У найбільш патетичному місці розділу написав про героїню: «Вона вмерла». Закреслив продовження і так віддав до Друку.
КРАЩОМУ — ДОРОГУ
У друкарні захвилювалися: в останню хвилину Некрасов наказав замінити повість, яку вже набрали. Це ж нові витрати!