Навколо Парнасу: Літературні бувальщини
- Автор: Артемчук Ігор М.
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00317-3
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - «Навколо Парнасу: Літературні бувальщини». Краткое содержание книги:
Н 15
— Графе, пишіть краще свої повісті, а турботу про планети залиште нам.
КРАЩЕ НЕ ПИШІТЬ
Леонід Андрєєв запитав якось у Льва Толстого:
— Що потрібно для того, щоб написати роман?
— Якщо ви задумали книжку, але можете її не писати, то не пишіть.
ВИ РАНІШЕ ЩОСЬ ПИСАЛИ?
Лев Толстой написав невелике оповідання і надіслав його до редакції одного журналу, підписавшись псевдонімом. Через кілька днів він завітав до редакції, щоб дізнатись про долю свого твору.
Редактор зустрів відвідувача не дуже ввічливо і заявив, що оповідання не буде надруковано.
— Чому? — поцікавився Толстой.
— Зізнаюсь, шановний, — відповів зверхньо редактор, — читаючи вашу нісенітницю, я був цілком упевнений, що її написав зелений хлопчисько. Киньте займатися цією писаниною. У вашому віці починати вже пізно. Ви раніше щось писали?
— Писав, — відповів Толстой. — У мене є кілька творів, і про них відгукувалися схвально...
— А що саме ви написали? — зупинив його редактор.
— Що? Наприклад, «Війну і мир», «Анну Кареніну»...
М. С. Лєсков
1831—1895
ЗВІДКІЛЯ МАТЕРІАЛ
Коли Лєскова запитували, звідкіля він бере матеріал для своїх творів, письменник показував на лоб і казав:
— Ось із цієї скрині. Тут зберігаються враження від моєї багаторічної комерційної служби, коли доводилося в справах мандрувати по Росії.
ЗВІЛЬНЕННЯ БЕЗ ЗАЯВИ
Журналістські заробітки давали небагато, і Лєсков кілька років «підробляв» як член Ученого комітету Міністерства народної освіти. Плата і там була мізерною, зате він використовував відомчий матеріал, художньо опрацьовував його і друкував.
Ці публікації привернули до себе вагу самодержавної реакції. Постало питання про відставку. Міністр освіти Делянов запропонував Лєскову написати заяву. Письменник відмовився. Розгублений міністр запитав:
— Навіщо вам звільнення без заяви?
— Потрібно! Хоча б для некрологів мого... і вашого!
«ЦЕНЗОР»
У молоді роки В. Г. Короленко працював коректором у газеті «Новости». Цю газету випускали без попередньої цензури. І раптом рознеслася чутка, що за редакцією закріпили цензора, який заздалегідь проглядатиме увесь матеріал і викреслюватиме що йому заманеться.
Обурений Короленко вирішив зустріти непроханого гостя в штики. Якось увечері до редакції зайшов не дуже привітний чиновник з великим картузом у руці і сказав, щоб йому негайно видали одне з оповідань Лєскова. Саме тоді друкувалися «Дрібниці архієрейського життя», де було чимало такого, що цензура могла заборонити.
— Дайте мені «Дрібниці» Лєскова! — наполягав чиновник.
— Не дам! — відповів Короленко.
— Себто як не дасте?
— Дуже просто. Скажу в друкарні складачам, і ті не дадуть.
— Чому? На якій підставі?
— Тому що газета наша безцензурна, а втручання цензури...
— Та я не цензор. Я — Лєсков...
Марко Вовчок
1833—1907
СТИЛЬ РОЗСЕРДИВ
Історик С. В. Єшевський, ознайомившись із рукописом Марка Вовчка «Записки причетника», здивовано запитав:
— Як це вам бог допоміг так підробитися під семінарську мову? — і відночас не приховував досади. На його думку, не варто було витрачати стільки «важкої праці, щоб оволодіти цією важкою штучною формою».
Марко Вовчок відповіла коротко:
— Я вдоволена, що стиль вас розсердив — отже, вдався...
Марк Твен
1835—1910
ВІДОМА ОСОБА
Видавець Карлтон колись повернув Марку Твену його перший рукопис. Минуло 20 років. Марка Твена вже знали в усьому світі. І якось йому знову зустрівся Карлтон, який сказав:
— Дорогий Твен! Є людина, ще більш відома, ніж ви. Це — я. Я не видатна особа, однак одна з моїх операцій принесла мені світову славу. Колись я повернув вам Ваш рукопис, а сьогодні мене вважають найбільшим ослом століття!
НЕ ЩАСТИТЬ
Марк Твен приїхав до одного французького міста і зайшов у перукарню.
— Ви вперше у нашому місті? — запитав перукар.