Пелле Безхвостий у школі
- Автор: Кнутссон Йоста
- Серия: Pelle Svanslös #7
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Юніверс
- ISBN: 978-966-8118-74-6
- Переводчик: Галина Кирпа
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Пелле Безхвостий у школі». Краткое содержание книги:
Цього разу Пелле випаде побувати у справжній школі на справжньому уроці і вчинити там справдешній переполох, а також трохи повчитися в котячій школі. І не тільки повчитися, а й спробувати себе в ролі вчителя. А ще встигнути побувати в Копенгагені і зробити багато добрих справ.
Звісно ж, і в цій книжці не обійдеться без підступів котів-лиходіїв на чолі з тим-таки рудим Монсом, якому весь час хочеться влаштовувати пастки для довірливого Пелле. Та Пелле завжди щастить дотепно, з гумором вийти зі скрутної ситуації, та ще й пошити в дурні своїх кривдників.
Тоді почувся знайомий сміх. Авжеж — угорі сиділа сорока пані Сміхогай. Це ж бо під її деревом Пелле заснув. І ось пані Сміхогай полетіла кудись зі свого гнізда.
Пелле нашорошив вуха. Здається, з верхівки дерева долинав слабкий писк. Треба подивитись! Пелле поліз стовбуром угору й обережно наблизився до сорочого гнізда.
Пелле не йняв віри своїм очам — у гнізді пані Сміхогай лежало горопашне п’яте Шарлоттине дитя!
— Як ти, бідолашечко? — спитав Пелле. — Тобі не заподіяли нічого лихого?
Їжача тільки пищало. Принаймні, живе й начебто не ушкоджене. Очевидно, осоружна сорока схопила його долі й занесла до гнізда.
«Що ж тепер робити? — подумав Пелле. — Може, взяти їжача в зуби і злізти з ним додолу?» Пелле спробував якось підступитися до малого, та в нього не вийшло. Мале сичало, оскільки боялося, що Пелле завдасть йому лиха. І навряд чи було в тому щось дивне.
Не лишалось нічого іншого, як поки що їжачати не чіпати. Пелле швиденько зліз донизу й побіг до купи каміння. Шарлотта, як і завжди, поринула в дообідній сон.
— Я знайшов їжача! — вигукнув Пелле і все їй розповів.
— Ойо-йой, лишенько моє! — застогнала Шарлотта. — Ми його ніколи не дістанемо з гнізда! Його там з’їсть та страшнюча сорока!
— Я дещо придумав, — мовив Пелле. — Чи ви, їжаки, не забиваєтесь, як падаєте з дерева?
— О, як падаємо на тверде, то забиваємось, — відповіла Шарлотта.
— Напевно, забиваєтесь, — мовив Пелле. — Тоді нам треба наносити моху.
— Моху? — здивувалася Шарлотта. — Не розумію, до чого це ти ведеш?
— Ось побачиш, — загадково мовив Пелле.
Сімнадцятий розділ
Врятований із сорочого гнізда
Пелле повів Шарлотту до високого в’яза (чи то пак липи).
— Назбираємо м’якого моху й вистелемо з нього навпроти сорочого гнізда ковдру, — пояснив Пелле. — А тоді я залізу вгору та й випхну твоє дитя з гнізда, воно гарнесенько впаде на мох і не заб’ється.
— Ну ж у тебе й кебета! — сказала Шарлотта.
І вони взялися за роботу й назбирали стільки прекрасного моху, як ніколи. Впоравшись із мохом, Пелле хутко поліз стовбуром угору, а Шарлотта, стоячи долі, дивилась на нього й думала, яка ж у цього Пелле кебета.
Однак Пелле не поталанило — він уже майже дістався до гнізда, як додому вернулась пані Сміхогай. Вона засміялася лихим сміхом:
— Овва! Ти знов полюєш на пташенят? — спитала пані Сміхогай і сіла у гніздо.
— На пташенят? — перепитав Пелле. — Аніскілечки! Я лише споглядаю пейзаж!
— Що ти вигадуєш? — скрикнула пані Сміхогай. — Пташиний злодій!
— Звідси видно хатину матусі Малін, — вів далі Пелле.
— А видно, — згодилася пані Сміхогай. — Але коли посидиш тут довше, то незчуєшся, як я тебе вщипну!
— Вчора я бачився з пані Петерсон, — похвалився Пелле. — 3 коровою, ти її знаєш.
— Атож, дурне створіння, — відповіла пані Сміхогай.
— Ми з нею побилися об заклад, — сказав Пелле.
— На що? — спитала пані Сміхогай.
— Ну, вона не вірила, що кіт може бігати так швидко, як сорока літати, а я вірив, — відповів Пелле.
Тепер пані Сміхогай засміялась від щирого серця.
— Я літаю чи не в десять разів швидше, як ти бігаєш, — сказала вона, посміявшись дві з половиною хвилини.
— Щось мені не віриться, — мовив Пелле. — Я бігаю швидше.
— Як мені тебе жаль, дурнику! — вигукнула пані Сміхогай.
— Побіжимо наввипередки? — жваво спитав Пелле. — Чи полетимо наввипередки? Як хочеш, так це й називай.
— Залюбки, — відповіла пані Сміхогай. — От уже ж потішуся, як покажу тобі, що ти помиляєшся.
— Якщо ти полетиш до хатини матусі Малін, то я туди побіжу, — сказав Пелле. — А тоді побачимо, хто дістанеться перший.
Пропозиція дуже сподобалась пані Сміхогай.
— Лічу до трьох, — мовив Пелле. — На рахунок три ти летиш, а я біжу.
— Гаразд, — згодилася пані Сміхогай.
Пелле полічив до трьох, і пані Сміхогай полетіла швидше вітру. А хитрюга Пелле, звісно, не побіг, а швидесенько заліз у її гніздо.
— Егей! — крикнув він Шарлотті. — Пильнуй! Воно летить!
І Пелле зіпхнув їжача так, що воно гарненько впало на м’який мох і ніскілечки не забилося.
Потім Пелле поліз додолу — спустився на землю, тримаючи щось у роті. Вгадав що? Авжеж, угадав — він прихопив із собою срібну ложку!
Рівно о шостій вечора Шарлотта й Пелле були біля хатини матусі Малін. Як же здивувалася матуся Малін, коли Пелле поклав перед нею блискучу срібну ложку!