Пелле Безхвостий у школі
- Автор: Кнутссон Йоста
- Серия: Pelle Svanslös #7
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Юніверс
- ISBN: 978-966-8118-74-6
- Переводчик: Галина Кирпа
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Пелле Безхвостий у школі». Краткое содержание книги:
Цього разу Пелле випаде побувати у справжній школі на справжньому уроці і вчинити там справдешній переполох, а також трохи повчитися в котячій школі. І не тільки повчитися, а й спробувати себе в ролі вчителя. А ще встигнути побувати в Копенгагені і зробити багато добрих справ.
Звісно ж, і в цій книжці не обійдеться без підступів котів-лиходіїв на чолі з тим-таки рудим Монсом, якому весь час хочеться влаштовувати пастки для довірливого Пелле. Та Пелле завжди щастить дотепно, з гумором вийти зі скрутної ситуації, та ще й пошити в дурні своїх кривдників.
— Дуже прошу, вибач, — сказав Пелле. — Той, хто летить літаком, стає страшенно голодний. Цьому сприяє повітря.
— Можна зголодніти й тоді, коли маєш п’ятеро дітей, — сказала Шарлотта.
— У тебе п’ятеро дітей? — спитав Пелле. — Як звати твого чоловіка?
— Август, — відповіла Шарлотта. — Та його ніколи не буває вдома. Він, на жаль, не господар. Тож мені самій доводиться працювати, щоб прогодувати дітей.
— Тоді я більше не питиму молока, — сказав Пелле. — Допивай решту! Тобі це потрібніше, ніж мені.
— О, не турбуйся, будь ласка, — сказала Шарлотта, примруживши очиці.
Великодушна матуся Малін схилилася до Пелле й погладила його, а він замуркотів і чимсили забуцав її головою, щоб матуся Малін зрозуміла, наскільки сильно він її полюбив.
— Приходьте завтра ввечері! — гукнула матуся Малін услід Пелле й Шарлотті.
Авжеж, Пелле пішов з Шарлоттою, бо нічого він іншого не міг придумати.
— Сьогодні в пані Петерсон на диво якийсь безглуздий вигляд, — сказала Шарлотта.
— Хто така пані Петерсон? — спитав Пелле.
— Корова, — відповіла Шарлотта.
Пані Петерсон стояла й ремигала, іноді повагом відганяючи хвостом мух. Вона обвела Пелле й Шарлотту пильним поглядом.
— Чи тепло вам, пані Петерсон? — спитала Шарлотта. (Пані Петерсон була така завбільшки, що не випадало звертатися до неї на ти).
— Стерпно, — відповіла пані Петерсон. (Вона зроду не казала більше одного слова в день).
— Чи ви, пані, бачите, хто зі мною прийшов? — спитала Шарлотта.
— Кіт, — відповіла пані Петерсон.
— Мухи докучають, — озвався Пелле.
— Кусючі, — мовила пані Петерсон.
— Сьогодні у вас, пані, було добре молоко, — сказала Шарлотта.
— Завжди, — мовила пані Петерсон.
Проте нині вона сказала так багато, що від утоми лягла в траву. Сонце вже сіло, і поки Пелле й Шарлотта ішли лісом, мало-помалу запали сутінки.
Шістнадцятий розділ
Їжача зникло!
— Може, підеш до мене додому й побачиш, як я живу? — спитала Шарлотта.
— Мені страшенно цікаво побачити твоїх дітей, — відповів Пелле. — Якщо не зраджує моя пам’ять, я зроду не бачив їжачат.
— То чудові діти, можеш мені повірити, — сказала Шарлотта. — Усі п’ятеро схожі одне на одного, мов дві краплі води. Навіть я їх не розпізнаю.
— Де ви живете? — спитав Пелле.
— У купі лісового каміння неподалік звідси, — відповіла Шарлотта. — Ми маємо дві кімнати, кухню й сміттєпровід.
— Я, звісно, трохи побоююсь куп каміння, — сказав Пелле. — Там же водяться гадюки.
— У моїй не водяться, — сказала Шарлотта. — Я поїла всіх гадюк. Або просто загризла.
Пелле подивився на неї з неабиякою повагою.
Коли вони підійшли до каміння, їжачата стрибали навколо купи й бавилися одне з одним. Але Шарлотта розгнівалась:
— Хіба мама вам не казала сидіти в хаті, як її немає вдома? — суворо спитала вона й шльопнула лапою найближчого.
Горопашне їжача спробувало згорнутися клубочком, але в нього то не дуже вийшло, оскільки воно спіткнулося й упало навзнак. Так воно борсалося, аж поки мама допомогла йому звестися на лапи.
— Я бачу лише чотирьох дітей, — сказав Пелле. — Але вони справді милі.
— Невже їх тільки четверо? — злякалася Шарлотта. їй, як і здебільшого всім їжакам, важкувато давалась лічба, проте вона знала, що в неї стільки їжачат, скільки пальців на кожній лапі. І вона заходилася лічити дітей і пальці — й виявила, що дітей усього четверо. А де ж запропастилось п’яте?
— Погукай його, — порадив Пелле.
— Як я його погукаю? — залебеділа Шарлотта. — Такі дрібні діти ще не мають імен! І не вміють говорити. О, сталося щось жахливе!
— Я допоможу тобі його знайти, — пообіцяв Пелле. — Може, воно впало у сміттєпровід.
Але їжачати там не було.
Пелле обнишпорив усе довкола. Він заглянув за кожен куш і зазирнув за кожен камінь, обдивився в папоротях і попорпався в купах хмизу, але їжача мов крізь землю провалилося. Урешті-решт Пелле зморила така втома, що він, уткнувшись носом у лапи, заснув біля підніжжя великого дерева.
Коли Пелле прокинувся, ліс уже повністю ожив. Павук Себастьян розвішував між двома березами прегарну павутину, на мурашиній Великій Вулиці неймовірно пожвавився рух, а лісове птаство давало безкоштовний вранішній концерт.
«Чесно кажучи, пташиний спів справді дуже гарний», — подумав Пелле.