Моральні листи до Луцілія
- Автор: Сенека Луций Анней
- Год: 1996
- Язык: украинский
- Переводчик: Андрій Олександрович Содомора
- Жанр: Античная литература
Электронная книга - «Моральні листи до Луцілія». Краткое содержание книги:
Це не значить, що я відмовився б од довголіття. Але, якщо фортуна вкоротить мій вік, то я не нарікатиму, що мені чогось забракло до блаженного життя. А це тому, що я розраховував не на той день, котрий моє захланне сподівання визначило за межу мого життя. Ні! Я на кожен день дивлюсь як на межу свого життя(1). Навіщо питаєш мене, коли я народився і чи маю ще право бути в колі молодих? Я дістав своє. Як і при малому зрості людина може сягнути досконалості, так само й життя при його малому відтинку може бути досконалим. Вік людини належить до тих речей, що поза нами: скільки проживу - це не від мене залежить; як проживу - від мене. Вимагай, щоб я не відраховував своїх років безславно, наче в пітьмі: вимагай, щоб я прожив життя,- щоб мене не пронесли повз нього, мов на ношах.
Питаєш, наскільки розлогим може бути життя? Настільки, щоб сягнути мудрості. Хто дійшов до неї, той торкнувся межі - не найвідлеглішої, але найважливішої. Тут він уже хай сміло похвалиться та складе дяку богам і, ставши серед них, нехай вважає своєю заслугою, як і заслугою природи речей, те, що він був. Та й справедливо вважатиме: повернув їй життя кр»щим, ніж отримав. Став зразком доброчесної людини - показав, якої вона досконалості, якої величі. Коли б міг приточити собі років, то наново прожитий відтинок життя не відрізнявся б од попереднього.
Доки ж, усе-таки, живемо? От ми натішилися знанням про все, що нас оточує. Знаємо, на яких засадах зводить свою будову природа, який лад вона запроваджує у світі, крізь які чергові зміни провадить і повертає рік, як замикає все, що було колись, і себе ж кладе собі за межу. Знаємо, що сузір'я рухаються завдяки притаманному їм розгонові; що одна тільки земля стоїть непорушно, а все інше біжить із постійною, ненастанною швидкістю. Знаємо, як місяць проходить перед сонцем, в який спосіб він залишає позаду, хоч повільніший, прудкіше світило, як він отримує світло і як його втрачає. Знаємо, яка причина приводить ніч, а яка - повертає день. Отже, треба йти туди, де ближче до того придивишся.
«Відходжу туди сміливо,- каже мудрець,- не з надією, що там, як я це розумію, відкриється переді мною дорога до моїх богів. Я заслужив на те, щоб мене допустили до них; я вже був серед них, я послав до них свою душу, а вони послали до мене свою. Але припустімо, що я зникаю зовсім, що з людини після смерті взагалі нічого не зостається,- я з такою ж рішучістю ступлю на поріг, за яким уже нікуди податися».
«Він прожив далеко не стільки років, скільки б міг прожити!» - А хіба нема книжки, де не так багато віршів, а вона й корисна, й гідна хвали? Ти знаєш, які об'ємні «Літописи» Танузія(2), але знаєш і те, як їх називають. Дехто своїм життям, власне, й нагадує ті Танузієві «Літописи». Невже той, кого вбивають у день ігрищ під вечір, щасливіший, на твою думку, від того, хто впав опівдні? Гадаєш, хтось аж так по-дурному жадібний до життя, що волів би, аби його зарізали не на арені, а в роздягальні? Не на велику відстань випереджуємо один одного. Смерть кладе трупом усіх. Убивця йде одразу ж за вбитим. Те, про що так гаряче розводимось,- усього лиш мить.' А втім, яке ж то має значення, чи довго уникатимеш того, чого й так не вдасться тобі уникнути?
Бувай здоров!
ЛИСТ ХСІV
Сенека вітає свого Луцілія!
Декотрі беруть до уваги лише ту частину філософії, яка, не впорядковуючи життя людини взагалі, дає відповідні настанови кожній окремій особі: чоловікові - як поводитися з жінкою, батькові - як виховувати дітей, господареві - як керувати рабами; все інше вони відкидають як таке, що пурхає собі десь поза межами нашої користі,- начебто можна дати якусь пораду щодо частини, не охопивши спочатку життя в його цілості. Арістон же, стоїк, навпаки: власне ту частину філософії вважає малоістотною, котра не проникає глибоко в душу. Навіть для її часткових настанов, на думку Арістона, чимало значать загальні засади філософії, зокрема, щодо природи найвищого блага. Хто їх добре зрозуміє і засвоїть, той сам собі порадить, як чинити в тому чи іншому випадку. Подібно до того, хто оволодіває мистецтвом метати спис, обирає визначене місце, привчає руку належно скеровувати зброю, а потім, набувши завдяки відповідній науці та вправам належного вміння, користується ним, де лиш захоче, адже навчився влучати не тільки в щось одне чи друге, а в усе, що лиш заманеться,- так само й той, хто опанував науку життя взагалі, не потребує окремих настанов, бо збагнув цілість - не те, як йому, скажімо, жити з дружиною чи з сином, а те, як треба жити добре взагалі, хоча сюди, звісно, входить і те, як йому поводитися з дружиною та дітьми. Клеант, щоправда, й за цією частиною визнає якусь користь, але називає її безсилою, якщо вона не випливає з цілості, якщо не сприйняла загальних тверджень філософії, головних її засад.