Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море
- Автор: Центкевич Аліна, Центкевич Чеслав
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Йосип Брояк
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море». Краткое содержание книги:
полярників-першопрохідців Фрітьофа Нансена (1861–1930) і Руала Амундсена (1872–1928), які
під час своїх героїчних, сповнених незвичайних пригод експедицій зробили ряд видатних
географічних і наукових відкриттів.
«Не минуло й кількох хвилин, як на лаві з'явилися великі шматки соковитої оленятини й кусочки мороженого лосося, що просто танув у роті… — розповідав пізніше Амундсен. — Потім було подано тюленяче сало й кістковий мозок. Для витирання пальців, які за звичаєм належало ретельно облизати, Налюнгіна поклала мені добре вичинені м'якенькі шкурки песця. Я розривав м'ясо, як Аттіклеурк і Налюнгіна, пальцями, старанно й довго обсмоктував кожну кісточку і прицмокував язиком, показуючи цим, що належно оцінюю працю господині і її кулінарні здібності.
Після частування Аттіклеурк витяг з якоїсь схованки гарно вишиту одежину з оленячих шкур. Чорні очі Налюнгіни радісно заблищали, коли вона побачила кілька разків барвистого кольорового намиста, яке я подарував їй взамін. Вона зробила так само, як зробила б кожна жінка на будь-якій географічній широті: наділа намисто на шию і, видивляючись у шматок полірованої бляхи, кокетливим жестом відслонила з обличчя пасмо лискучого волосся…»
Руалові перехопило подих. Цей жест нагадав йому щось дуже далеке, свідомо відкинуте, від чого завмирало серце: мов жива, постала перед його очима Нора, тепер така недосяжна.
Амундсен гнав від себе спогади. В експедиції, коли весь час доводилося долати труднощі й перешкоди, Руал майже не згадував Нори, не міг дозволити собі розслабитися хоч на хвилину. І ось тепер його раптом опанували туга і жаль. Відпливаючи з Тромсьо, він нічого не сказав Норі з того, що довго виношував у думках. Не знайшлося для цього ні часу, ні зручної нагоди, та й не знав, як треба було повестися. Але він і так був певен, що вона зрозуміла його і чекатиме на нього. Про це свідчили хоча б її віддані почервонілі очі: видно, дівчина довго плакала потайки. Прощаючись, вона сумно усміхнулась, тицьнула йому в руку якийсь пакуночок і одразу ж зникла в гурті тих, хто його проводжав.
Посидівши ще трохи, щоб не образити здивованих раптовою зміною його настрою Налюнгіну й Аттіклеурка, які приготувалися до бенкету і довгої розмови, Амундсен виповз з іглу. Він хотів побути на самоті.
— Антоніо, Хельмере, принесіть-но намет на двох і поставте його посеред кают-компанії! — гукнув Амундсен, повернувшись на корабель. — А ти, Густаве, знайди в коморі порожній міцний мішок і розпори його внизу! Та не витріщайся так жваво, — докинув він, помітивши, що кок огинається. — Ви весь час скаржитеся, що не встигаєте зашнурувати за собою вхід до намету, як усередипі вже повно снігу — навіть під час невеликої заметілі. Зараз я вам покажу, як цього можна уникнути. Лунд, зший обидві пілки, що закривають вхід до намету, і виріж у них круглий отвір, такий, як у цьому мішку. А тепер рівненько, густими стібками приший до нього край мішка. Ну, ось, дивіться: крізь мішок з розпореним дном, неначе крізь тунель, входиш до намету і зав'язуєш його за собою.
Чудова ідея!
— Геніально! Вже не навіє всередину снігу! — захоплено вигукували полярники.
Усі одразу зрозуміли, наскільки це полегшить їм життя під час весняних походів, коли вони мандруватимуть у пошуках магнітного полюса. Проте ніхто не міг передбачити, що намет з таким входом пізніше широко застосовуватиметься не тільки в Арктиці й Антарктиці, але й в експедиціях у тропічні краї.
— Як це вам, капітане, спала на думку така ідея?
— Не мені, ескімосам, — признався щиро Амундсен. — Коли я зробив це відкриття, мало не розбивши собі голови, то одразу подумав: «Це щось для нас».
— Розкажи мені, як будувати іглу?
Старий Аїленнак лукаво посміхнувся, промовисто подивився на голубувату смужку диму, що снувався з Амундсенової люльки, і Руал одразу зрозумів, що за науку треба платити. Тут, на острові Принца Уельського, найкраща винагорода — пачка тютюну.
Під керівництвом досвідченого мисливця Амундсен довго вчився нелегкого мистецтва будувати із снігу затишні, теплі будиночки: вибирати придатний для цього сніг, вирізувати прямокутні блоки, обробляти їх. Він одразу збагнув, що перший їх шар треба класти по колу, трохи нахиляючи до середини, а потім уже стесати по спіралі верхній край снігового муру. Далі справа була ще простіша, хоч і нелегка: білі стіни росли, щораз більше звужуючись догори, аж поки нарешті остання снігова брила не замикала склепіння над будівельником. Лишалося тільки вміло вирізати отвір, щоб вийти із збудованого іглу.