Світова гібридна війна: український фронт
- Автор: Горбулин Владимир Павлович
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7760-8
- Жанр: Политика
Электронная книга - «Світова гібридна війна: український фронт». Краткое содержание книги:
Сутність гібридної війни розглянуто у контексті системної кризи світової безпеки, а її феномен – як новітній вид глобального протистояння. Детально розглянуто причини та передумови російської агресії проти України, її стратегічні цілі, а також особливості ведення гібридної війни у різних вимірах: воєнному, політичному, економічному,соціальному, гуманітарному, інформаційному. Аналізуються локальні успіхи нашої держави у протидії ворожим планам РФ за окремими напрямами. Зроблено загальний висновок про доведення Україною своєї спроможності як держави, що відстоює свій суверенітет у боротьбі з агресором. Розглянуті питання реформування міжнародних безпекових інститутів та пошуку балансу сил у новій, гібридній реальності.
Розраховано на політиків, політичних аналітиків, державних службовців вищої ланки, науковців у сфері безпекознавства. Результати дослідження зацікавлять освітян, представників громадянського суспільства, а також національно свідомих громадян.
Першим із таких трансформованих принципів є заперечення присутності військових частин і підрозділів збройних сил Росії у зоні конфлікту та їх легендування.
Керівництво Росії і насамперед її президент В. Путін постійно заявляють, що російських військ в Україні немає. Російський істеблішмент та підконтрольні йому ЗМІ намагаються переконати міжнародну спільноту, що на сході України триває громадянська війна, спровокована Заходом, яка підігрівається зростанням націоналістичних та русофобських настроїв усередині держави. Росія ж не є стороною цього конфлікту.
Керуючись цим принципом, військовослужбовці підрозділів збройних сил Росії, яких вводять на територію України, легендуються. На першому етапі операції в Криму, коли основні завдання виконував особовий склад російського спецназу, їх афішували як «місцеві сили самооборони»[1]. На тимчасово окупованих територіях Донецької і Луганської областей їх подають як підрозділи «збройних сил» так званих ДНР і ЛНР.
Однак узяті в полон у зоні АТО російські військовослужбовці, багато з яких, особливо у початковий період конфлікту, мали при собі посвідчення особи (військовий квиток, паспорт тощо), підтверджували факт безпосередньої участі російських збройних сил у бойових діях на сході України. Серед випадків, які висвітлювались у засобах масової інформації, були, зокрема, затримання групи військовослужбовців 98-ої повітряно-десантної дивізії на бронетехніці, окремих вояків 6-ої окремої танкової бригади, 9-ої окремої мотострілецької бригади, 31-ої окремої гвардійської десантно-штурмової бригади[2].
Тому починаючи з січня 2015 р. було посилено заходи з маскування присутності російських вояків у зоні конфлікту. Зокрема, перед відправленням на територію України вони, на вимогу командування, змушені писати рапорти на звільнення зі збройних сил. При цьому вони також здають на збереження свої військові квитки, паспорти та інші документи, які засвідчують особу. Російські диверсійно-розвідувальні групи, що їх засилають у тил українських військ, можуть навіть мати відповідні посвідчення «ДНР» або «ЛНР». Це дає можливість російській стороні у випадку затримання або загибелі ідентифікувати їх як добровольців, а не як професійних військовослужбовців.
Вживаються також заходи з приховування належності військової техніки збройним силам Росії. Перед відправленням на Донбас на них знищується заводське маркування, зафарбовується символіка, також з них знімають номерні знаки.
Загрозою для розкриття факту участі російської армії у війні проти України та масштабів такої участі стала діяльність незначної кількості російських громадських організацій, певних засобів масової організації та окремих осіб. Вона активізувалася та стала особливо небезпечною для Кремля у другій половині 2014 р., коли до Росії почали надходити тіла загиблих на Донбасі російських військовослужбовців. Розслідування обставин їх загибелі, проведені журналістами деяких російських видань та громадськими діячами, зокрема, одним із лідерів опозиції Б. Нємцовим[3] та депутатом Псковських обласних зборів Л. Шлосбергом, сприяли формуванню негативної для В. Путіна оцінки його політики стосовно України.
Саме на протидію цьому 28 травня 2015 р. було видано указ президента РФ, який відносить до державної таємниці відомості, що розкривають втрати збройних сил Росії у мирний час у період проведення спеціальних операцій.
Факт присутності російської армії на Донбасі є на сьогодні секретом Полішинеля. Про ознаки їх участі в конфлікті на сході України заявляє, зокрема, керівництво Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ в Україні[4]. Однак можна впевнено стверджувати, що Кремль і надалі буде це наполегливо заперечувати. Адже визнання цього факту може мати серйозні наслідки для Росії.
Другим принципом є максимальне використання агресором людських ресурсів окупованих територій для проведення воєнних дій.
Цей принцип особливо проявився в діяльності Росії на сході України. Як на початку активної фази конфлікту у квітні 2014 року, так і надалі російський агресор намагався залучити до участі у бойових діях проти сил АТО якнайбільше представників місцевого населення. На першому етапі їх об’єднання називали «загонами повстанців», згодом вони були зведені у «збройні сили народних республік» у складі двох «армійських корпусів», а у травні 2016 р. розпочався процес реорганізації останніх в оперативні командування.
Реалізація цього принципу переслідує передусім політичну мету Кремля — представити міжнародній спільноті свою агресію проти України як громадянську війну на Донбасі, боротьбу «волелюбного народу Новоросії» проти «київської хунти». Як заявляє В. Путін, у складі так званого народного ополчення воюють «вчорашні шахтарі та вчорашні трактористи»[5].