Світова гібридна війна: український фронт
- Автор: Горбулин Владимир Павлович
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7760-8
- Жанр: Политика
Электронная книга - «Світова гібридна війна: український фронт». Краткое содержание книги:
Сутність гібридної війни розглянуто у контексті системної кризи світової безпеки, а її феномен – як новітній вид глобального протистояння. Детально розглянуто причини та передумови російської агресії проти України, її стратегічні цілі, а також особливості ведення гібридної війни у різних вимірах: воєнному, політичному, економічному,соціальному, гуманітарному, інформаційному. Аналізуються локальні успіхи нашої держави у протидії ворожим планам РФ за окремими напрямами. Зроблено загальний висновок про доведення Україною своєї спроможності як держави, що відстоює свій суверенітет у боротьбі з агресором. Розглянуті питання реформування міжнародних безпекових інститутів та пошуку балансу сил у новій, гібридній реальності.
Розраховано на політиків, політичних аналітиків, державних службовців вищої ланки, науковців у сфері безпекознавства. Результати дослідження зацікавлять освітян, представників громадянського суспільства, а також національно свідомих громадян.
Водночас переслідуються і воєнно-політичні цілі. Основна з них — максимально можливе покриття потреб військового потенціалу агресії за рахунок людських ресурсів місцевого населення. У більшості випадків ці ресурси використовують в агресивних акціях з прогнозовано високим рівнем втрат, особливо якщо такі акції не потребують залучення висококваліфікованих військових, тобто як «гарматне м’ясо».
Проаналізуємо деякі елементи, які дозволяють виявити реальний статус «збройних сил народних республік».
Насамперед варто звернути увагу на те, кому вони підпорядковуються і хто здійснює керівництво ними. Якщо взяти до уваги законодавчі акти квазідержавних утворень ДНР і ЛНР, то «збройні сили народних республік» підпорядковуються «головнокомандувачам збройних сил республік», якими є «глави республік». Безпосереднє керівництво ними покладено на «міністрів оборони республік».
Але на практиці ситуація є принципово іншою. Із завершенням у жовтні 2015 р. формування двох «армійських корпусів» остаточно склалася і система керівництва ними. Нині воно здійснюється генеральним штабом збройних сил Росії через Центр територіальних військ (донедавна — 12-те Командування резерву) та інші органи управління Південного військового округу (штаб — у м. Ростов-на-Дону).
Безпосереднє управління цими корпусами покладено на кадрових військовослужбовців збройних сил РФ, які перебувають на командних і штабних посадах до роти включно. Їх ротація здійснюється залежно від напруженості бойових дій.
Сержантський і рядовий склад армійських корпусів на 30—40 % сформований із жителів окупованої території Донецької і Луганської областей. Решту становлять військовослужбовці — контрактники збройних сил Росії та найманці. За останні півроку серед особового складу корпусів збільшилася кількість російського криміналітету. Це ті, хто погодився воювати за «русский мир» на Донбасі в обмін на дострокове звільнення від відбуття покарання або припинення порушеної проти них кримінальної справи.
Привертає увагу і той факт, що підготовка з’єднань і частин «збройних сил народних республік» проводиться в єдиній системі оперативної, бойової і мобілізаційної підготовки Південного військового округу збройних сил Росії. Зокрема, низка навчально-бойових заходів щодо управління вогнем артилерії, спеціальні навчання сил розвідки та протиповітряної оборони, а також командно-штабні навчання, у т. ч. на місцевості з розгортанням засобів зв’язку, проводилася у 2016 р. під керівництвом командування Центру територіальних військ[6].
Росія також забезпечує «збройні сили народних республік» озброєнням і військовою технікою, боєприпасами, пально-мастильними матеріалами та іншими матеріально-технічними засобами. За рахунок цих поставок створюються запаси, які мають забезпечити ведення бойових дій протягом 14—15 діб.
Аналіз зазначених елементів дає підстави стверджувати, що «армії ДНР і ЛНР» перебувають поза впливом політичної влади відповідних квазідержавних утворень. По суті, вони є філіалом збройних сил Росії на окупованих територіях Донецької і Луганської областей.
Третій принцип полягає у створенні постійної загрози проведення широкомасштабної агресії проти України шляхом створення угруповання військ на її кордоні.
На першому етапі агресії Росія задіяла невеликі за чисельністю сили спеціальних операцій, диверсійно-розвідувальні групи Головного розвідувального управління Генштабу та відповідні підрозділи Федеральної служби безпеки. Залучаючи раніше підготовлені на території України агентурну мережу, екстремістські групи та проросійські організації, вони провокували антиукраїнські мітинги та інші масові акції. Під їх прикриттям відбувалося захоплення адміністративних будівель, управлінь СБУ, МВС, установ зв’язку, транспортних вузлів та інших важливих об’єктів інфраструктури. До проведення цих акцій широко залучалися також переправлені в Україну парамілітарні російські формування, зокрема об’єднання казаків.
Одночасно з цим у прикордонних з Україною районах під легендою проведення навчань або перевірки бойової готовності були розгорнуті значні військові угруповання Росії.