Франческа. Володарка офіцерського жетона
- Автор: Бату Дорж
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-682-4
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Франческа. Володарка офіцерського жетона». Краткое содержание книги:
Як ви й самі розумієте, гріх було таким не скористатися.
На роботу я з’явився, схожий на мученика. Неначе святий Себастіян, тільки що не втиканий стрілами, зайшов я у командний центр і гепнувся в крісло.
— Caro mio, з тобою все гаразд? — підозріливо спитала напарниця.
— Усе гаразд… — слабким голосом умираючого лебедя відповів я. — Хіба що голова трохи крутиться.
Франческа негайно відклала всі справи і підійшла до мене.
— Щось ти мені, Джорджіо, не подобаєшся. Ти точно в порядку?
— Не знаю… — я скосив очі вбік так, щоб дівчина побачила ту частину ока, яка завжди прикрита верхньою повікою.
— Ой!.. — злякано пискнула напарниця й підскочила. — У тебе око!
— Так, у мене око. Було б набагато гірше, якби його в мене не було! — сумно пожартував я.
Франческа затрясла головою.
— Там… там! У тебе око червоне!
— А, це, напевно, від високого тиску. Мені не можна напружуватись, — я театрально прикрив долонею очі й застогнав.
— Боже! Боже! Тобі потрібно до лікаря! — сицилійка запанікувала. — Я дзвоню Джексону!
— Та не треба нікому дзвонити. І так минеться! Зі мною все в порядку! — я зрозумів, що трохи переборщив із театральними ефектами, але було вже пізно.
Торік на Геловін Франческа теж влаштувала була розіграш із червоними очима. Щоправда, тоді це було страшніше.
— О, Джорджіо, тут є кілька питань… — зайшов Колін із паперами.
— Ні!
Стажер гальмонув, наче кінь перед високим бар’єром, ледь не впустивши на підлогу розрахунки.
— Не займайте Джорджіо! — замахала руками Франческа. — Йому погано, дайте йому спокій!
Я зі стражденним обличчям обм’як у кріслі.
— Джорджіо, все гаразд? — обережно спитав Колін.
— Все-все, дай йому спокій! Що в тебе там? Давай мені, сама подивлюся! — Франческа виштовхала хлопця в коридор. У навушнику я почув шепіт Трейсі:
— Джорджіо, я тобі гучність у навушнику поставлю на мінімум, а якщо щось, то тебе дублюватиму! Як ти почуваєшся?
— Та нормально я почуваюся! — розіграш мені подобався дедалі менше. Зі мною розмовляли так, ніби в мене було щось негаразд із головою, а не з оком.
Через кілька хвилин зайшла напарниця із чашками. Поставила одну переді мною і заглянула в очі:
— Ти як?
— Франческо, за п’ять хвилин нічого не змінилося! Зі мною все гаразд!
— О’кей-о’кей! Давай тихенько! Не напружуйся! Відпочинь трохи, я зараз світло приглушу.
Я взяв чашку — гостро хотілося кави.
— Ragazza? Cosa sta succedendo?![77] Чай?! Seriously?!
— А що?! — красиво вигнула чорні брови напарниця.
— Я хочу кави!
— Джорджіо, ти дурний чи що?! З таким-то тиском — каву?! Ну ти даєш! Пий чай і не цвірінькай!
— М’ятний!
— От і добре, заспокоїшся.
— Я спокійний! Я хочу кави!
— Тобі не можна кави!
Я тихенько вилаявся. Розіграш вийшов геть не смішний.
Не встиг я зробити й ковток, як у командний центр зайшов Стів Джексон, наш лікар.
— Так, привіт! Джорджіо, що там у тебе? — абсолютно не чекаючи на мою відповідь, Стів підійшов і закотив мені вгору ліву повіку.
— От чорт, чувак! Від чого крововилив? Слідів удару не видно.
— Він сказав, що в нього тиск!
Джексон закотив мені праву повіку. Я сидів у кріслі, наче колгоспний бик на огляді у ветеринара, і не міг навіть поворухнутися. Джексон закінчив поверховий огляд і дістав апарат для вимірювання тиску.
— Тиск у тебе в нормі. Давай око подивимося, — лікар начепив хірургічні окуляри і засліпив мене ліхтариком.
— Травми не було?
— Була, — я розповів про паперовий кутик. Стів змінив хірургічні окуляри на якийсь довгий тубус із ручкою.
— У тебе дуже глибока рана рогівки, — стурбовано сказав Стів. — Ану ходімо до мене.
У Стівів кабінет приперся весь склад моєї зміни, навіть офіцер Баррел. Група підтримки стояла поряд і співчутливо зітхала, поки Стів заливав мені око флуоресцеїном і дивився крізь спеціальний апарат, чи рана на рогівці, часом, не проникна.
Переконавшись, що рана не зачепила скловидного тіла, Стів сфотографував ушкоджену ділянку й надіслав знімок у спеціалізовану клініку в Гартфорді.
Через двадцять хвилин прийшла відповідь і рецепт: зашивати не треба, уникати фізичних навантажень і яскравого світла, плюс список ліків.
Заливши мені око якоюсь в’язкою рідиною, Джексон нарешті мене відпустив.
Навіть китайська порцелянова ваза часів династії Мін не почувалася у такому вакуумі і спокої, як я. У мій бік навіть не дихали. Мені носили чай, папери, чистили апельсини й розмовляли пошепки в радіусі двадцяти футів. Хотіли мене відвезти додому, але я висловив протест, бо не хотів зупиняти робочий процес — сьогодні було чимало роботи.
77
Ragazza? Cosa sta succedendo?! (італ.) — Дівчино? Що відбувається?!