Беладонна. Любовний роман 20-х років

Ганна напалася на Талю, що та до цього часу не зварила обіду. Таля знизала плечима й не кваплячись почала розпалювати примуса.

Ганна ще зазирнула в кімнату до Володимира. Він, не звернувши на неї жодної уваги, продовжував компонувати. Ображена з того, що вона нікому не потрібна, Ганна забилась головою в подушки й там мовчки переживала свої прикрості.

Коли Таля прийшла кликати матір на обід, та спала, але, прокинувшись, не ворухнулась. Таля вдруге підійшла, а слідом за нею й Володимир. Обоє були занепокоєні.

— Що з тобою, мамо? Ти зле себе почуваєш?

— Ганнусю, чом ти не йдеш?

У цю хвилину всі Ганнині підозри розвіялись. Вона промовила тоном, ніби просила вибачення в обох:

— Просто нерви… перетомилась, мабуть, і все…

— Ну, мамусю, йди ж обідати, — по-дитячому просила Таля, і в голосі їй був тембр щиросердого піклування. Ганна мерщій почала поправляти подушку, щоб замаскувати своє хвилювання, що несподівано опанувало її.

За столом з Ганною поводились як із хворою. Їй насипали першу тарілку, її припрохували, щоб вона з'їла більше, ніж вона могла. Ганна сама вже вірила в те, що її підозра виникла внаслідок хворих нервів і перевтоми.

У наступні дні Таля сама готувала їжу, а Ганна на правах хворої відпочивала. Здебільшого вона сиділа під сосною й милувалася з того, як Таля звивалася на веранді біля ронделів[33]. Таля майже цілком зреклася своїх щоденних прогулянок, офірувавши себе на заступницю господині. Ганна тішилася з Талиної чулості й часом обіймала Талю з таким поривом, що донька вибачала його лише заради хворих нервів. Таля з виглядом старшої давала матері різні рецепти лікування, але в такі хвилини Ганні хотілося бачити її малим дитям і пестити без кінця.

Проте якось, пестивши її, Ганна запитала:

— Ти дуже любиш Володимира Андрійовича?

Таля замішалась від такого несподіваного запитання й трохи почервоніла.

— Я його люблю, коли він буває веселий, — відповіла вона, знизивши голос.

Але це «буває веселий» заспокоїло Ганну. Таля була ще таке щире дитя, незважаючи на те, що цієї весни вона закінчила трудшколу. Якщо в неї й було якесь загрозливе почуття до Володимира, то хіба лише підсвідомо. Ганна мусить оберігати її від загрози.

— А чому ти не йдеш ніколи гуляти до подруг?

— Тут нікого нема з нашої школи. Ходять усе якісь такі, що бавляться в ляльки. Якби мені була тут Ніла, я б нікого більше не хотіла мати.

— А Шуру Плінтуса? — жартома зауважила мати.

— Непотрібний він мені. Був написав листа, але я йому не відповіла.

— Даремне. Він дуже до тебе хороше ставиться.

— А от я його не терплю, що він насміхається з моїх подруг. Я його колись провчу.

Таля виявила цим такий шляхетний порив, що Ганна не могла не виправдати її. Треба мати тільки її на оці, і з неї буде хороша людина.

Щоб закріпляти нерви, Ганна почала ходити ранками купатися разом із Володимиром і Талею. І поволі вона знайшла рівновагу, хоча з Володимиром у неї відносини набирали характеру набридлих буднів. Він останніми часами почав нервуватися, нарікав, що йому не йде робота. Гуляти тепер він ходив здебільшого сам-один і жодного разу не запросив піти з ним Ганну. Володимир соліднішав, і нарешті після тих зимових завірюх прийшов той «мудрий спокій». Ганна могла самотньо блукати й споглядати околишній світ очима філософа. Вранці, коли їй траплялось зустрінути схід сонця, вона вже мала заряд енергії на цілий день. Вона весніла й стиха переспівувала свій репертуар.