Беладонна. Любовний роман 20-х років
- Автор: Донченко Олесь Васильевич, Ванченко Петро
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-268-4
- Жанр: Современные любовные романы
Электронная книга - «Беладонна. Любовний роман 20-х років». Краткое содержание книги:
І Таля, не відриваючи очей, дивилася на матір. Вона заздрила, вона знала, що в таку хвилину мати душею з батьком. І так боляче й сиротливо стало на душі Талі. Їй хотілося бути в колі батьків, відчути давню ласку.
Таля підійшла й несміливо обійняла матір.
— Мамусю, прости мені, що я була з тобою така нечемна. Я ж не знала, що між вами сталося.
— Він же тобі казав… У всьому винна я?
— Казав…
Ганна шорстко посміхнулася.
— Я все життя своє винна. Хай буде так, — напівзгодливим тоном промовила вона й знову замислилась. Можливо, й справді винна. Хіба вона, мати, мала право так легковажно поводитись, як Володимир?
Але Таля вибачливо заспокоювала матір дотиком своєї руки. І Ганна вже вдячно пригорнула Талю.
— Я все для тебе зроблю. Тільки для тебе.
Таля сміливіше глянула матері у вічі.
— Вам не треба розходитись.
— Ми для нього чужі, Талочко.
— Він звик до нас. Він не хоче розводитись. Він казав. Я теж звикла до нього, — тихо додала Таля.
Талина звістка зажевріла в Ганні теплою іскрою надії. А хіба вона не звикла до нього? Може, ще більш за них обох. Вона ж любить його до болю! Любить у ньому ще недавнього хорошого хлопчика, але від того її ще більше вражає його байдужість, цинізм.
Але взаємини від цього Ганни з Володимиром не змінилися. Вони так само мовчки обминали одне одного. Володимир так само харчувався десь поза домом, зачинявся від Ганни в своєму кабінеті. Він помітно став марніти на виду, в очах йому був нерозважний смуток. Ганна часто крадькома кидала на нього співчутливий погляд, але жодного разу не зробила кроку, щоб зблизитись.
Провесна вже переходила у весну, але в Ганниній кімнаті ще за подвійними рамами була замкнута зимова прохолодь і похмурість.
Одного разу надвечір Ганну особливо прикро гнітила похмурість кімнати. Вона зважилася відчинити вікно. Зразу в кімнату ввірвалося пустотливою хвилею свіже повітря. Ганна сперлась на лутку, і її опанувала лірика весни. В ній запліднювалися беззвучні мелодії. Раптом у бічній кімнаті вдарив тужний акорд, за ним другий… і полилися жалі, стогін…
Грав Володимир.
Усі думки Ганнині повернулися до нього.
Людина, що грає з таким чуттям, не може бути лихою й вульгарною. Ганна пригадала перші зустрічі з Володимиром, і знову його образ постав, осяяний талановитістю й усіма властивостями шляхетності. Він набагато молодший за Ганну й менш досвідчений, міг схибити. Вона, як старша, мусила не відходити від нього, оберігати. Вона сама винна, вона відійшла й тепер покутує. Якби його захоплення були серйозні, він і тепер так само зникав би цілими вечорами. Ганна мусить виправити свою провину. Вона переступить через свій гонор, а там, якщо вона в ньому помилилася, — вона не винна.
Ганна увійшла до кабінету? де за роялем сидів Володимир.
— Ти дозволиш відчинити вікно? Надворі така теплінь.
— Будь ласка, будь ласка, — квапливо відповів Володимир тоном гостя, якого запитують лише з чемності.
У кімнату дихнула весна. Володимир узяв кілька весняних акордів із «Лісової пісні». Враз його руки торкнулася тепла Ганнина долоня.
— Вово!..
Володимир припинив музику, але не підвів голови.
Ганна почувала, що губить рівновагу. Вже здавалося, що вона дійсно помилилася в своєму розрахунку, але, зробивши одну дурницю, вона мусила слідом зробити й другу.
— Вибач мені, я справді винна перед тобою.
Володимир злегка торкнувся Ганниної руки, але сам мовчав. Підбадьорена цим жестом, Ганна вирішила висловити все зараз. Вона почала з’ясовувати йому свою поведінку з Джіонеллі.
— Ти йому не віддалась? — тривожно перепитав Володимир.
Ганна щиро засміялась.
— Який ти наївний. Я так ревнувала тебе до Баталової, що мені мукою був його кожен дотик.
Володимир вдячно гладив Ганні руку, і для неї тепер це була щедра винагорода за всі кривди минулого. Ганна розкривала Володимирові найпотайніші закутки своєї душі.
Заставши їх у приязній розмові, Таля лукаво посміхнулася до Володимира, а він по-змовницькому підморгнув їй: усе як слід.
Володимир і Ганна поволі налагодили давні приятельські стосунки. Стали уважні одне до одного, як бувало в перший місяць їх спільного життя. Володимир, здавалося, ревнував тепер Ганну не тільки до людей, але й до речей. То він забороняв їй їсти, бо їй шкодить, то забороняв робити, бо вона стомлена. Він тепер не хотів навіть, щоб вона працювала в опері. Вони живуть, як у таборі, — жодного родинного затишку. Приходиш додому, й ти не певний того, що застанеш живу душу в цілому помешканні.