Беладонна. Любовний роман 20-х років

Вольський затнувся. Його губи розтяглися в улесливу посмішку й злегка здригнулись.

— Не в образу вам кажучи, моя думка така, що в Миколи Матвійовича жодного винаходу й не було.

— Як? — Ганна широко розплющила очі. — Адже ж він демонстрував перед вами?..

— Микола Матвійович демонстрував перед нами струм високої частоти. Це вже давним-давно винайдено. Це лише було повторення інженера Тесла, але бездротової передачі електричної енергії так ми й не побачили. Можливо, якби не той нещасний випадок, він довів би свій експеримент до кінця. Але я от на протязі цілого року б’юся — і без жодних наслідків. Я реставрував за його планами всі поламані частини генератора й кінець кінцем доходжу висновку, що й самий генератор його — недороблений. Можливо, у вас іще залишились якісь додаткові матеріали — ви передайте мені, будь ласка.

— Абсолютно нічого не залишилося. Володимир Андрійович передав вам усі матеріали.

— Значить, справа безнадійна.

— Зовсім не безнадійна. Цього не може бути. Ви мусите передати всі матеріали до бюро винахідників.

— Бюро винахідників розглядає винаходи, а не заміри на винахід. Це ж смішно. Мало кому що западе в голову.

— Смішного тут нічого нема. Винахід був, і він мусить бути відновлений. Я як дружина його вимагаю, щоб ви повернули мені всі його матеріали, я направлю їх куди слід.

— Пробачте, — зневажливим тоном промовив Вольський, — ви — дружина Володимира Андрійовича, по-перше. А по-друге — я генератора відновив за власною конструкцією. Я зберіг лише деякі непопсовані частини й думаю, що Микола Матвійович нічого не мав би проти, як я передам цього генератора для вжитку в наш завод.

— Ні, Андрію Григоровичу, цього ви не зробите. Я так не залишу цієї справи.

— Ви залишите, бо ви абсолютно не маєте нічого спільного з нею. Я вам кажу це одверто, як добрий ваш знайомий. А коли хочете офіційно — подавайте в суд. Як двічі два — чотири, я вам доведу, що Миколу Матвійовича ви давно вже зрадили й що експлуатувати його працю ви не маєте жодного права, що, врешті, сам винахід є лише замір.

— Ви негідник! — скрикнула Ганна, ставши в погрозливу позу.

— Негідніших претензій від ваших мені ще не доводилось чути.

— Де ваша честь?

— Ось для вас моя честь — прошу! — Вольський відчинив двері.

Ганна раптом схилила голову й покірливо вийшла. На момент вона відчула себе абсолютно обеззброєною і безсилою. В словах Вольського був заслужений нею докір — вона зрадила Ніка. Образа від цього зменшувалася лише сумнівом щодо здібностей Ніка. Але це був лише момент. На вулиці Ганна вже певна була того, що вона все життя належала Нікові. Вона мусить боротися за його імя, за його винахід. Ніякого сумніву — він був геніальний. Почувала, що кревно любить цей винахід, як своє життя. З ним пов’язано стільки спогадів і страждань! Хай загубила Нікову доньку, але його винахід вона врятує.