Беладонна. Любовний роман 20-х років
- Автор: Донченко Олесь Васильевич, Ванченко Петро
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-268-4
- Жанр: Современные любовные романы
Электронная книга - «Беладонна. Любовний роман 20-х років». Краткое содержание книги:
Одного ранку вона пройшла боса по росі на узлісся, де схід сонця особливо був прекрасний. Над білим озером гречок медово пах туман, загравною симфонією розцвічувався день.
Ганна шкодувала, що не покликала з собою Володимира. Що може дати більше натхнення від цієї картини?
Підіймаючись над обрієм, блискуче коло вбирало очі розтопленим золотом. Воно здавалось віконцем потойбічного світу космічних просторів, і ноги Ганні легко відривалися від землі, вона ефірно летіла в казкові сонячні світи…
Але голоси пастушків, що підганяли корів, привели Ганну на землю. І все ж Ганна раділа, що вона громадянка землі, де так само мусить здійснитись казка, де живуть її близькі друзі Володимир і Таля, де є такі розхристані й галасливі пастушки, де корови дивляться такими великими добрими очима, де росяна трава наливає вим'я…
Запах молока зворушив у Ганни материнський інстинкт. Вона відчуває, як у ній самій наливаються соками груди, як хочеться приголубити того кирпатого з ластовинням пастушка… Їй хочеться мати сина такого ж кирпатого й верткого… Сина, сина, — промовляє вся її істота. І Ганна завчасу втішається з того, як вона шепне Володимирові на вухо, як він зрадіє… Він давно вже хотів мати дитину. Його мистецька душа буде збагачена почуттям батьківства. О, він ще не знає, яке багатство вона йому дарує. Тільки в батьківстві чоловік дозріває. І Володимир її буде поважний і глибокий митець.
Ще здалеку Ганна чула сміх Володимира й Талі. Вона прискорила ходу. Хотілося приєднатися до їхнього сміху, присоромити за те, що проспали такі прекрасні хвилини. Але коли підійшла Ганна додому, сміху вже не було чути. Трохи здивована, вона підійшла верандою до відчиненого вікна й відхилила запону. І в ту ж мить стогін вирвався їй з грудей. З Талиного ліжка на неї збентежено глянули дві пари очей.
Як фурія, Ганна влетіла в кімнату. Весь вид її зчорнів, вуста перекосились.
Володимир швидко зник у другу кімнату, але Ганна вбігла слідом і, лише встиг він обернутись, як кішкою вп’ялася йому в очі. Володимир із розмаху вдарив її в скроню, Ганна похитнулась, але в другий момент вона вп’ялася вже зубами в плесно[34] його руки, і враз з-під зубів бризнула кров. Із скривавленим ротом вона вбігла до Талі.
Таля сиділа на ліжку, спустивши голі ноги, з напіввідкритими грудьми, в сорочці, що трималась на одній поворозці, і з виглядом повії задирливо посміхалася назустріч матері.
Ганна зупинилась на ній хижим поглядом.
— Хотіла й зробила. Чого ти дивишся, як відьма? — скрикнула Таля.
Ганна ледве затремтіла, але не зводила закляклого погляду. Таля вже, не звертаючи уваги на матір, почала одягатись. Раптом її вразив скляний брязкіт на підлозі. Таля обернулась.
Губи матері побіліли, очі затяглись туманною поволокою, вона поточилась до стінки й голова їй раптом звисла на груди.
— Вона отруїлась! — злякано скрикнула Таля.
Протягом цілого тижня Володимир, Таля і лікар невідступно ходили біля Ганни. Бували моменти, коли пульс їй завмирав і на обличчі, здавалося, не залишалося ні краплини крові.
— Вона помре. Вже нічого не допоможе, — казав Володимир, і в голосі йому звучала надія, що такою розв’язкою він компенсує всі безсонні ночі.
Тоді підводились на нього з докором великі змучені Талині очі. Володимир ніяково змовкав і відходив, роблячи виправдний жест: я зі свого боку все зробив, щоб її врятувати, а тепер не моя справа.
Лікареві впорскування знову підсилювали пульс, і знову прояснювалася надія в Талиних очах.
Нарешті подих Ганні став рівніший, вона розплющувала іноді на хвилину очі, хоч знати було з погляду її, що вона нікого й нічого не впізнає. Але одного разу, розплющивши очі, вона глянула на Володимира й Талю, що стояли біля неї, і привітно їм посміхнулась. Таля відповіла їй щасливим поглядом, але Володимир нахмурився. Він пригадав свою хвору руку й почав поправляти перев’язку. Обличчя Ганні враз перекосилося, вона застогнала й знову знепритомніла.
34
Плесно — зап’ястя.