Беладонна. Любовний роман 20-х років
- Автор: Донченко Олесь Васильевич, Ванченко Петро
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-268-4
- Жанр: Современные любовные романы
Электронная книга - «Беладонна. Любовний роман 20-х років». Краткое содержание книги:
Від цього часу, коли Ганна прокидалася, і Володимир, і Таля намагалися не бути в неї на очах. Навіть коли потрібно було що подати матері, Таля ставала їй у головах.
— Навіщо ви мене рятували? — якось хрипло запитала її Ганна.
Таля не промовила ні слова і вийшла з кімнати.
Другого разу Володимир заглянув у кімнату до Ганни й зараз же хотів непомітно зникнути, але Ганна його помітила. Вона жестом попросила його увійти. Він запобігливо промовив:
— Ти вже так гарно себе почуваєш?
Ганна глянула йому суворо в очі.
— Навіщо ти мене рятував?
Володимир одвів погляд.
— Про це ми поговоримо колись іншим разом, тепер тобі треба спокою. — І він вийшов.
Ганна почувала, що її уникають, як мерця, що несподівано повернувся до життя. Вона шкодувала, що не вмерла. Вона повернулася тепер до життя лише рухливим кістяком, у якому не було вже душі! Були кості, просяклі отрутою, які поривало до того, щоб бути докірливою Гамлетовою тінню.
— Навіщо ти мене врятував? — знову через кілька днів запитала вона.
Володимир почував, що це запитання буде переслідувати його доти, аж поки він рішуче не відповість на його. Він скрикнув із відважністю загнаного злочинця.
— На те, щоб ти могла мене поїдом їсти. Доки маєш мене про це питати?
— Поки не відповіси.
— Так от. Я врятував тебе, бо в тебе є дочка.
— Ти ще хочеш познущатися з мене? Ти знаєш добре, що дочки у мене немає більше.
— Я з тебе не знущався й не хочу знущатися. Будь трошки розважливішою і не роби трагедії, де її зовсім нема.
— Бачити зґвалтовану дитину — це для матері не трагедія?
Володимир посміхнувся.
— Негіднику, — скрикнула вона, — де твоє сумління? Чи ти усвідомлюєш, що ти зробив? Ти виховуєш проститутку. І це, по-твоєму, не трагедія? Це розвага? Горло тобі перегризти, негідному.
— Досить того, що ти перегризла мені руку. Цього тобі я ніколи не подарую. Я не можу ворухнути пальцями. Ти усвідомлюєш, що це для мене значить? Ти усвідомлюєш, що ти зробила, якщо я не вилікую руки? Так от зваж, де трагедія! Чи ти труїлася б і тоді, коли б віддала дочку «законно» заміж? Зґвалтував дитину! Ха-ха-ха! Не забувай, що цій дитині шістнадцять років і що вона тверезіше міркує, ніж ти в свої сорок, ти вже своє віджила. Ти мала два чоловіки, а до того, мабуть, із двадцять полюбовників… Ти знала перше молоде кохання, а я знав тільки тебе…
— Ти знав Баталову й безліч подібних до неї.
— Коли б я тепер мав Баталову, я був би з того гордий. Баталова має ім’я, має талант, має смак до життя, нарешті, має темперамент. А що ти маєш? Що дала мені ти, окрім настирливої гри на самолюбстві? Яке ти мала право ревнувати мене до Баталової?
— Та яке ж ти мав право відривати мене від Бачинського?
— Так, я зробив непростимий гріх перед Бачинським. Але, знову ж таки, через твою хитру гру на самолюбстві. Та я зовсім не хочу покутувати цілий вік чужі гріхи. Я хочу прожити молодо. Єдина твоя цінність — донька. Я її беру з цілковитим моральним правом. Досить грати втемну. Знай, що Таля моя жінка, а ти — її мати. Жодного насильства тут нема. Таля мене кохає так само, як і я її.
Ганна, трясучись від люті, підвелася на ліжку, ладна вбити супротивника одним поглядом, але Володимир із посмішкою на вустах витримав погляд. У ньому почувалась уже самовпевнена деспотична істота, хай би посміла Ганна доторкнутися до його руками — він не подивився б на її хворість і брязнув би нею так, що тільки пляма залишилася б від її сухорлявої постаті. Але він повернувся й рішуче відійшов. Він своє зробив, а плач його зовсім не обходить.
Побачивши Талю, Ганна владно покликала її до себе.
Таля послухалась.
— Ти знаєш, що в тебе може бути дитина?
Таля мовчала.
— Чи ти думаєш уже залишити науку й стати матір'ю?
— Я восени вступаю до музпрофшколи.
— Нікуди ти не вступиш, як будеш і далі так поводитися… хіба в публічний дім. Не забувай, що ти ще дівча і я твоя мати. Надто ти забрала собі волі. Відсьогодні ти не смієш зробити кроку без мого дозволу. З Володимиром я остаточно розриваю. Жити з таким негідником хіба ще зможе така злочинна потвора, як він сам. Якщо ти своєю зеленою головою не усвідомлюєш, на що йдеш, то він знає добре, що калічить тебе на все життя. Взавтра ми переїздимо до міста.