Беладонна. Любовний роман 20-х років
- Автор: Донченко Олесь Васильевич, Ванченко Петро
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-268-4
- Жанр: Современные любовные романы
Электронная книга - «Беладонна. Любовний роман 20-х років». Краткое содержание книги:
При останніх словах Таля випросталася.
— Якщо тобі так хочеться — можеш їхати. А я тобі вже кілька раз казала, що нікуди я не поїду від Володимира Андрійовича.
У Ганни на момент змертвіло обличчя, але зараз же на йому з’явилися криваві плями люті.
— Так я за комір потягну, кошеня ти миршаве! А з ним я ще побалакаю про тебе в суді.
— Ніде тобі не доведеться балакати, бо я вже не таке кошеня, як ти думаєш. Я його люблю і буду з ним жити.
Ганна дико скочила з ліжка й стисла Талі руку.
— Паскуднице, ти забула, що він мій чоловік?
Таля виклично піднесла очі, що були трошки нижче від Ганниних.
— Був твій, а тепер мій. — Вона вирвала руку й демонстративно вийшла.
Ганну охопив такий панічний страх, що вона ладна була тікати світ за очі. У річку, в прірву… Але вона ж іще така хвора й безсила.
Цього дня карти були розкриті. Таля з виглядом повноправної господині одверто радилася з Володимиром у різних господарських справах, готувала обід і, як похлібниці, підносила Ганні тарілку страви.
Вже не стелилась «для годиться» канапа, і Володимир і Таля спали разом на родинному ліжку.
Довго не давав заснути Ганні шепіт закоханих за стіною. Лише закриє на момент знеможено вії, як знову пробігає їй по тілі болісний дрож, і Ганна то зі стогоном скручується на своєму ліжку, то, затаївши віддих, прислухається до стіни.
Вранці вона прокинулася ще змарніліша, ніж була до того. Під очима обвисли мішки, по зжовклих щоках розходилися борознами зморшки, бірюзові очі вицвіли й стали каламутно-сірі, колись красивий класичний ніс непропорційно збільшився. На скронях у косах витикалися подекуди сірі волосинки. Ганна за короткий час постарілася на який десяток років.
Коли Таля поставила біля Ганни на стільці каву, Ганна старечим хрипким голосом промовила:
— Дякую. Може, краще ти налила б мені отрути.
До кави вона не приторкнулася. Вона одяглась поволі, поклала дещо зі своїх дрібних речей у валізку і, ні з ким не попрощавшись, пішла на станцію.
І Володимир, і Таля силкувались не помічати ані Ганниних приготувань, ані її виходу. Це ще більше роз'ятрювало Ганні рану її самотності й безпорадності.
Всю дорогу в її уяві був домок біля заводської контори з усіма його привабливими моментами співжиття з Ніком. О, як би хотіла вона тепер оселитися там, щоб дожити лишок своїх днів. Марне бажання.
У місті вона пішла на Володимирове помешкання й дико озиралася серед порожніх кімнат.
Другого дня була на могилі в Ніка. Вона тихо плакала, схилившись на надгробок, і здавалося, що зі сльозами просякали в землю до нього її скарги. Та хороша чиста Таля зрадила їх. Вона передалася на бік Володимира, того розпусного Володимира, що став поміж Ганною й Ніком, як лихий дух. Ганну покинули всі.
Чому Нік так скоро пішов від неї? Він своєю міцною рукою врятував би Талю, він помстився б над тим напасником.
Сльози полегшили Ганні тугу. Відійшовши, вона озирнулася. Новий чавунний обеліск крицево мінився на сонці. Він міцно стояв на своєму постаменті, здавалося, то горда Нікова постать.
І Ганна вже не почувалася такою самотньою. З нею Нік, з нею його моральна підтримка. Ганні вже хотілося відновити спогади минулого, заслужити ту моральну підтримку своїм піклуванням про Ніка. Вона пішла за місто до заводу.
Так само чорним димом куріли гігантські димарі; так само незмінно пневматичний молот відбивав ритм праці, так само свистом обертались вентилятори, трансмісії, скрипіли зводи, гарчали вагонетки…
У будинку, де мешкав Бачинський, тепер оселився інший інженер. Крізь вікно Ганна бачила тюлеві гардини, а поза ними жінка уявляла молоду чепурну господиню з щасливим виразом на лиці.
Ганна зайшла до Вольських, але цього разу вона застала лише хатню робітницю Гашу, що працювала раніш у Ніка.
— А де ж Любов Григорівна?
— Е, Любов Григорівна вже давно не живе з Андрієм Григоровичем. Вони ж розлучилися.
— Розлучилися?
— Ну да ж, місяців зо два. — І робітниця почала вводити Ганну в курс справи.
Андрій Григорович уже тепер на заводі замість Олександра Йвановича — директор. А Любов Григорівна такі нехороші чутки пускала про нього! Тут є на заводі нового інженера дочка, молода, красива дівчина. Через неї, здається, все й почалось. Андрій Григорович, мабуть, одружиться з нею.
Далі Гаша перейшла на загальнозаводські теми. Ганні нікуди було поспішати. Вислухувала, хто з ким у сварці, хто в приязні, які інтриги між жінками та службовцями…