Первісна. У вирі пророцтв
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Серия: Сага про Первісну #2
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Первісна. У вирі пророцтв». Краткое содержание книги:
Тим часом Шимас аб Нейван і Ріана вер Шонаґ, послухавшись поради диннеші, прямують на Ініс на н-Драйґ. Що їх чекає на цьому далекому острові, де тисячу років тому помер останній у світі дракон? Яке нове знання вони там здобудуть? І як це пов’язано з Ейрін та її Первісною Іскрою? А пов’язано ж напевно…
„От жадібні покидьки!“ — вже вкотре подумав Імар. — „Дід завжди був переконаний, що вони забирають не більше половини державних коштів. А насправді… Ну, нічого, це буде ще одним звинуваченням проти них. І воно має справити враження навіть на багатьох фанатиків. А князі просто оскаженіють…“
Боєприпаси підвозили справно. Завдяки Імаровому небажанню споряджати чергову каральну експедицію на Ініс Ґварлан, у ханґованському арсеналі накопичилося чимало ядер та вже досить старого гарматного пороху, якому нарешті знайшлося гідне застосування. Тому король, намагаючись уникнути небов’язкових втрат, і далі не квапився надсилати людей на штурм палацу. В цій війні саме люди були його наймогутнішою зброєю, і він не мав наміру без крайньої потреби марнувати такий цінний ресурс.
— Мабуть, поборники вже зрозуміли, що їм доведеться втікати, — озвався Ґарван аб Малах, коли від чергового влучання завалився портик над головним входом. — І тепер, либонь, думають, як винести найбільше коштовностей. Та в них однаково нічого не вийде.
Це означало, що Йорверт і Ківан вчасно захопили скарбницю. Саме зараз поборники намагалися потрапити туди, але не могли продертися через завал, буцімто викликаний бомбардуванням.
— Так, — погодився з ним ґенерал, — уже не вийде. Однак вони могли завчасно подбати про скарби.
— Наскільки мені відомо, лорде Кайлеме, вони про це не подбали. У мене немає інформації, що скарбницю вивозили.
— Раніше ви не мали й інформації про підземний хід, — скептично зауважив ґенерал.
— Атож, не мав, — ствердно кивнув Ґарван. — Проте я точно знаю, що до сьогодні лорд Айвар і в гадці не припускав такого розвитку подій. Крім того, вивезти скарбницю, передати її до чужих рук, означало б для нього повну втрату влади.
— Гм… Так, міністре, ваша правда. А раз верховний поборник тут, то й уся скарбниця, чи бодай більша її частина, має залишатись на місці.
Десь за годину по тому поборники знову пішли в масовану атаку. Проте цього разу вони не стали прориватися через площу до гармат, а розчинили північну браму і вдарили там, де, на їхню думку, очеплення було найслабшим. Плануючи операцію, ґенерал передбачав, що для відступу з міста поборники оберуть саме цей напрямок, і навмисно створив таке оманливе враження. Насправді ж у бічних провулках було зібрано значні сили, які завдали їм потужного удару з обох боків, щойно їхня колона виїхала на вулицю Бехалдир.
— Схоже, це все, государю, — промовив Кайлем аб Рордан. — Вони ганебно дають драпака. А їхнє начальство, мабуть, поспішає в катакомби.
Ще кілька хвилин тому Ґарван умовною фразою передав від Йорверта повідомлення, що вищі керівники Конґреґації вже спустилися до підземного тунелю й підірвали за собою вхід, перекривши шлях для можливих переслідувачів. Вони навіть не підозрювали, що цим замкнули себе в пастці, бо з протилежного кінця тунелю на них чекала засідка.
Імар скомандував припинити гарматний обстріл і віддав гусарам та піхоті наказ іти на штурм Палацу Святої Віри. Ґенерал не міг пропустити такої нагоди і приєднався до своїх підлеглих, хоча і вчора, і сьогодні вранці Елвен умовляла батька не робити цього, а весь час триматися поруч із Імаром. Фергас аб Ґвиртир провів командувача заздрісним поглядом, а потім мало не з благанням подивився на короля.
— Ну, гаразд, капітане, — сказав йому Імар. — Я тут маю вдосталь захисників, нічого зі мною не трапиться. Беріть людей і рушайте в бій.
Капітан негайно передав командирські обов’язки своєму заступникові, а сам обрав з королівського супроводу шістьох ґвардійців, які виказували найбільший ентузіазм, і на чолі цього невеликого загону помчав до північного краю площі, де поборники відчайдушно намагалися вирватись із оточення.
У самому ж палаці та довкола нього спротиву ніхто не чинив. Там залишалися тільки дрібні чиновники в сані дияконів і молодших проповідників, звичних воювати хіба що перами й чорнильницями, а також невелика кількість рядових поборників, які визнали за краще скласти зброю і здатися на милість переможця.