Первісна. У вирі пророцтв

На світанні військові потіснили супротивника, змусивши його відступити до Палацу Святої Віри, а самі зайняли південну частину площі і на час прибуття короля якраз закінчили встановлювати гармати, жерла яких було спрямовано на твердиню поборників. Сили Конґреґації переважно зосередилися довкола палацу, а посеред площі зібрався чималий натовп простих городян, якими керувало кілька чоловіків у білих сутанах проповідників. Люди викрикували на адресу військових прокльони, але близько підходити не наважувалися, бо між гарматами стояли шеренги королівських стрільців, тримаючи напоготові рушниці, а на сусідніх вулицях вишикувались у бойові порядки гусари та піхотинці.

Назустріч Імарові виїхав полковник Тейл аб Ерхар, що керував усією операцією, а також капітан Фергас аб Ґвиртир, під чиєю орудою перебувала стрілецька рота з артилерією. Відсалютувавши, полковник доповів, що поборники навідсіч відмовляються виконувати королівський наказ. Цього й слід було очікувати, бо вимоги, які озвучувалися впродовж останніх кількох днів були вкрай жорсткими — видача до рук правосуддя понад трьох десятків високопосадовців Конґреґації, включно з Айваром аб Фердохом, за звинуваченням у державній зраді.

Ясна річ, ніхто з перерахованих у наказі не палав бажанням відстоювати свою невинність у суді, надто ж після того, як минулого линнара за цим самим звинуваченням було страчено Монроя аб Кодвала, секретаря Священної Канцелярії з питань чистоти віровчення. Зайняти таку непримиренну позицію Імара спонукала отримана від Ґарвана аб Малаха інформація, що верховний поборник та його прибічники, украй стривожені зростанням популярності принца Лаврайна, почали схилятися до того, щоб піти на істотні поступки королю, аж до визнання його указу про утворення Державної Ради, і домовитися з ним про перерозподіл повноважень. Проте Імар розумів, що ці поступки будуть лише тактичними і тимчасовими, до того ж він ставив собі за мету цілковите усунення поборників від влади, тому вирішив зіграти на випередження і висунув такі умови, на які не могли пристати навіть помірковані члени Поборчої Ради. А радикально налаштовані керівники Конґреґації на цей час уже повтікали з Ханґована і приєдналися в Бланасі до Лаврайна, якого визнали своїм лідером. Вони були свідомі того, що в разі успіху молодий принц підпорядкує собі Конґреґацію, але не вбачали в цьому великої біди. Головне для них було зберегти саму систему.