Історія без міфів. Бесіди з історії української державності
- Автор: Иванченко Раиса Петровна
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: МАУП
- ISBN: 966-516-204-7
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності». Краткое содержание книги:
Посібник розрахований на широке коло читачів — учнів, студентів, учителів, усіх, хто цікавиться проблемами становлення й еволюції державницької історії упродовж майже півторатисячолітнього періоду нашого минулого.
Особиста влада гетьмана Скоропадського виявилась на тлі австро–німецької окупації лише номінальною. Його уряд повністю контролювався чужоземними військами і так само, як і Центральна Рада, він не мав самостійного значення.
Постать гетьмана Скоропадського була досить цікавою. З документів і свідчень сучасників випливає, що це була непересічна особистість в історії української революції.
За походженням він був із роду гетьмана Івана Скоропадського. Його рід, хоч і був повністю зросійщений імперською освітою, зберігав у своїй пам’яті традиції старої української козацької шляхти. Сам Павло Скоропадський виховувався в надрах російської освіти, був представником вищого офіцерства Росії й зумів дослужитись до генеральського чину. У його сім’ї не забували й українську мову та звичаї. А коли він був обраний гетьманом, активно взявся за вивчення рідної та призабутої мови. І як державець, він завжди спілкувався навіть з іноземними представниками тільки українською мовою. Його сучасники засвідчили, що він був людиною скромною, прихильною до людей. Але в скрутні моменти життя йому не вистачало рішучості й послідовності. Він залюбки носив козацький одяг білого кольору, у своїй резиденції мав приватну каплицю, у котрій із родиною і з міністрами брав участь у богослужінні. Ретельно виконував усі християнські звичаї. Через те австрійські дипломати вважали, що гетьман Павло таємно бажав встановити монархічне правління свого роду.
Один із керівників загонів Січових стрільців у Києві Євген Коновалець у своїх спогадах пише: “На підставі моїх спостережень я прийшов до висновку, що Павло Скоропадський — це людина чесна, але дуже слабовільна, українському народові та його справам дуже й дуже далека. Видно було, що гетьман завзято вчиться української мови, бо від часу першої моєї розмови з ним до наступної зробив великий поступ. Майже в кожній розмові зі мною він підкреслював, що керується лише добром для України і нарікав, що українці не хочуть його підтримувати. Але одночасно оточував себе людьми, вкрай ворожими до всього українського і майже сліпо слухав їхніх порад і вказівок”.
Цікаве свідчення іншого сучасника — то був генерал Врангель. Гетьман Павло Скоропадський знався з ним ще по службі в царській армії. Під час його перебування в Києві гетьман Павло хотів завербувати Врангеля на службу до своєї армії. Врангель говорить, що Скоропадський гаряче доводив йому, що Україна має всі дані для створення самостійної і незалежної держави, що прагнення до самостійності давно жило в пам’яті українського народу, а в останні роки ще посилилось. І гетьман переконував генерала, щоб той допомагав Українській державі.
Між іншим, існує чимало свідчень про те, що гетьман всією душею бажав відновити міцну Українську державу. Але майже всі існуючі українські партії відмовилися співробітничати зі Скоропадським, брати участь у його уряді. Через те, мабуть, Є. Коновалець і говорив, що Скоропадський оточував себе людьми ворожими, часом навіть неукраїнцями і, звичайно ж, не з соціалістів.
І справді, у своїй внутрішній політиці Скоропадський не йшов шляхом соціалістичної Центральної Ради. Він скасував закон про ліквідацію приватної власності — знову відновив приватну власність на землю, фабрики, заводи. Уряд його діяв у надзвичайно складних умовах: в Україні поширювався антинімецький рух, аграрний рух, виступали проти нього соціалістичні партії, сипались численні протести, заяви тощо.
Водночас уряд Скоропадського зумів дещо зробити для розвитку української державності. Зокрема, значні зусилля його були спрямовані на формування війська. Гетьман відновлював загони вільного козацтва, сформував особливий корпус із російських офіцерів, котрий підпорядковувався тільки йому, і вивів цей корпус в прикордоння з Росією — розташував між Путивлем і Сумами. Гетьманський уряд здобув згоду німецького уряду на те, щоб Україні було повернуто чорноморський флот, який німці захопили в роки Першої світової війни. Щоправда, тоді більшовицька Росія зробила все, щоб виманити всі ці кораблі у свої територіальні води й потопити їх, аби вони не дістались Україні, та деяка частина його все ж Україні залишилась.