Історія без міфів. Бесіди з історії української державності
- Автор: Иванченко Раиса Петровна
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: МАУП
- ISBN: 966-516-204-7
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності». Краткое содержание книги:
Посібник розрахований на широке коло читачів — учнів, студентів, учителів, усіх, хто цікавиться проблемами становлення й еволюції державницької історії упродовж майже півторатисячолітнього періоду нашого минулого.
Не останню роль у поваленні гетьманату Скоропадського відіграли численні монархічні та шовіністичні російські групи й організації, які посилили свій вплив серед міщанства, інтелігенції, військових, чиновників та інших груп населення Києва і українських міст. Значна кількість їх з’явилась в Україні після більшовицького перевороту в Петрограді та Москві. Вони прагнули використати Україну як плацдарм для об’єднання всіх антибільшовицьких сил. Про ці їхні українофобські настрої яскраво свідчить п’єса М. Булгакова “Дни Турбиных”. Вони змикалися з антигетьманським настроєм і всієї російської демократії, яка боялась сепаратизму України, вважаючи його замахом на “єдіную і нєдєлімую” Росію.
Про цю складну і непередбачливу ситуацію відзначив російський козачий генерал Черячукін, який у той час відвідав Україну. Він звернув увагу на те, що і крайні праві, і крайні ліві російські партії лякалися відокремлення України, а тому “з незрозумілою впертістю хоч і ціною продажу України більшовикам,— з гаслом: чим гірше, тим краще, аби не існувала самостійна Україна,— вели наступ на гетьмана”.
Отож у цих умовах українська демократія, створивши свою нову вищу державну структуру — Директорію, зуміла перехопити владу, що падала з рук гетьмана Павла Скоропадського. Вона звернулась до населення з відозвою та оголосила гетьмана “поза законом”. Директори домовились про нейтралітет німецького командування і спрямували свої війська на Київ.
Розпочався третій етап української революції — епоха Директорії, епоха другої Української Народної Республіки.
Директорія і ЗУНР
У першому ж зіткненні з військовим загоном гетьмана Скоропадського біля села Мотовилівки, під Києвом, Директорія розбила гетьманців. Невдовзі загони Січових стрільців Євгена Коновальця та інші формування Директорії були під Києвом.
14 грудня гетьман зрікся влади. І одразу ж війська Директорії вступили до Києва.
До складу Директорії входили три директори — В. Винниченко, С. Петлюра та Ф. Швець. Через деякий час вони кооптували ще двох помічників — П. Андрієвського й А. Макаренка. Головою Директорії став Винниченко. Письменник, соціал–демократ, він відігравав основну роль в уряді, але недовго. Як пізніше напише у своїх мемуарах генерал Михайло Капустяк, Винниченко “схилявся все більше і більше до комуністичних ідей. Під натиском Антанти відколовся від Директорії, а далі вирушив на Захід, щоб у холодочку затишного кабінету стежити за гарячими подіями в Україні і гостро, злісно, талановито їх критикувати… ”
Директорія видала ряд указів. Першим із них був Закон про скасування приватної власності на землю, який викликав критику і справа, і зліва.
Директорія та її уряд закликали селянство й робітництво до розуміння їхньої політики та до трудової діяльності. Черговим законом на 22 січня 1919 р. призначалося перше зібрання Трудового конгресу в Києві. На Трудовий конгрес треба було обрати 593 делегати від селян, робітників, трудової інтелігенції, східно–, а також західноукраїнських земель. Цим самим малося на меті стабілізувати владу в Українській державі.
Цікаво, що ще під час повалення гетьманського уряду у Києві, у Росії за рішенням ЦК РКП(б) і Совнаркому Росії від 17 листопада 1918 р. формується група військ Курського напрямку для “визволення” України. Ця більшовицька армія чисельністю в сімдесят п’ять тисяч вояків розпочала на початку січня 1918 р. наступ на Україну двома шляхами: через Суми — Харків та через Гомель — Чернігів — Київ. На цей час уже вся територія України була підвладна урядові Директорії.
Всередині самої Директорії, як і раніше всередині Генерального секретаріату Центральної Ради, відбувалися постійні суперечки. Вони точилися між представниками соціалістичних та інших партій. Тема була одна: яким шляхом іти Україні? Соціалістичним, проголосивши совєти, чи відстоювати незалежну, самостійну Україну?
В. Винниченко і В. Чехівський, який згодом очолив уряд Директорії, були за порозуміння з більшовиками. З ними погоджувалися Грушевський, Шаповал, Любинський та інші українські соціалісти. Інше угруповання в Директорії на чолі з Петлюрою вважало, що треба порозумітися з Антантою або дотримуватися нейтралітету. Дехто вагався, навіть Винниченко. Так, радник австрійського посольства у звіті своєму урядові 23 грудня 1918 р. повідомляв, що йому вдалося налагодити стосунки з Директорією і навіть обмінятися візитами з Винниченком. На його думку, Директорія вирішила взяти лівий курс, щоб із більшим успіхом відбивати натиски більшовиків. Негайно буде проведено земельну реформу. Великі земельні маєтки віддадуть народові без відшкодування. Через те Директорія хоче увійти в приязні стосунки із совєтською Росією.