Нескінченна історія

Йор заплющив очі; якусь хвилину помовчав. Бастіян уже збирався перепитати, коли гірник зненацька зашепо­тів:

- Ніщо у світі не зникає безслідно. Чи з тобою бувало так, що тобі щось снилося, а прокинувшись, ти не міг зга­дати, що саме?

- Так, - відповів Бастіян. - Навіть дуже часто.

Йор у задумі кивнув. А тоді підвівся і жестом запросив Бастіяна іти за ним. Перш ніж вийти з хижки, він міцно схопив Бастіяна за плече і зашепотів йому на вухо:

- Але жодного слова, жодного звуку, зрозумів? Те, що ти зараз побачиш, - плоди моєї багаторічної праці. Будь- який звук може тут усе знищити. Тому мовчи і намагайся ступати якнайтихіше!

Бастіян кивнув, і вони вийшли з хижі. За нею височіла дерев’яна вежа з підйомником - копер, з-під копра в глиби­ни землі стрімко вела власне шахта. Вони проминули копер і вийшли в безмежну широчінь снігів. І тут Бастіян побачив образи: ці картини лежали просто на снігу, наче коштовно­сті на білому шовку, як розсипи самоцвітів на безцінних клейнодах.

Вдивившись, він збагнув, що то тоненькі, як павутин­ка, таблички, виготовлені з чогось, що нагадувало слюду; і були вони прозорі й кольорові, різні за розміром і за фор­мою, прямокутні та округлі; декотрі - надщерблені, інші - цілі й неушкоджені, ще якісь - завбільшки як церковний вітраж або крихітні, мов мініатюри на табакерках. Вони лежали рядами, посортовані за розмірами і за формою, і ці ряди простягалися аж за виднокрай неозорої білої пустелі. Зображення на цих табличках були дивні й незрозумілі, • собливо на перший погляд. Були там якісь загорнуті у плащі постаті, що, здавалося, летять кудись, сидячи у ве­ликому пташиному гнізді, були віслюки в суддівських ман­тіях, були годинники, які плавилися і розповзалися, наче розтоплений сир, були маріонетки, які стояли на безлюд­них, хоч і яскраво освітлених, майданах. Були тут фантас­тичні обличчя і голови, мозаїчно складені з фігурок тварин, були й інші, у чиїх рисах вгадувалися краєвиди. Одначе траплялися там і цілком звичайні зображення: чоловіки, що жнуть збіжжя, жінки, які сидять на балконах. Гірські села і морські краєвиди, баталії і циркові вистави, вулиці та кімнати, і весь час - обличчя, обличчя, обличчя: старі й молоді, мудрі й простакуваті, блазенські й королівські, ра­дісні й похмурі. Були тут і страхітливі, жаскі зображення, і навпаки - кумедні, веселі та жартівливі. Картини страт, танки смерті сусідили з образками молодички на моржі чи носа, який походжає собі вулицею, а всі з ним вітаються.

Чим довше Бастіян ходив між рядами образів, тим менше розумів, у чому їх сенс, чому вони тут і що означа­ють. І лише в одному він не сумнівався: на цих картинах можна побачити все без винятку, хоч іноді зображення по­єднувалися якось украй химерно.

Година за годиною проходжалися Йор та Бастіян поміж рядами слюдяних табличок, аж нарешті над широкою сні­говою рівниною засутеніло. Відтак вони повернулися до рудокопової хижі. Щойно за ними зачинилися двері, Йор тихо запитав: