Планета Новорічних Ялинок (збірка)
- Автор: Родари Джанни
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Переводчик: Анатолій Іллічевський
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Планета Новорічних Ялинок (збірка)». Краткое содержание книги:
- У вас теж дуже гарна лисина,- сказав Джакомоне.
- Що ви! У мене вона звичайнісінька, а от у вас - просто чудо. Особливо зараз під промінням сонця вона так виблискує, що й глянути не можна - сліпить очі.
- Ой, не треба, ви такі добрі до мене,- розчулився Джакомоне.
- Запевняю вас, я анітрохи не перебільшую! Знаєте, що я вам скажу? Якби ви стали членом нашого клубу лисих, ми неодмінно обрали б вас своїм президентом.
- Президентом?
- Атож, та ще й одноголосно!
- А у вас є клуб лисих?
- Аякже. До вчорашнього дня він був таємним, а від сьогодні існуватиме відкрито. Його члени - найша-новніші громадяни міста. І не думайте, що до нього так легко вступити. Спочатку треба довести, що у вас на голові не залишилося жодної волосини. Знаєте, дехто, щоб стати членом нашого клубу, навіть чуба собі вискубує.
- І ви кажете, що я...
- Так, ви змогли б стати нашим президентом. Ладен побитися на що завгодно об заклад.
Джакомоне відчув: від розчулення от-от заплаче.
«Як я помилився,- думав він.- Жорстоко помилився, вибираючи свій життєвий шлях. Але тепер уже запізно починати все спочатку.
Скориставшись тим, що його раптом віднесло натовпом убік від випадкового співрозмовника, Джакомоне вибрався з майдану і почвалав порожніми вулицями. У валізі сумно шурхотіло двадцять перук. Ідучи містом, він помічав, як із каналізаційних люків виглядали чиїсь фізіономії, котрі здавалися йому знайо- [377] мими. Чи це часом не його пірати? Та голови, забачивши голомозого незнайомця в коричневому костюмі, враз зникали.
Джакомоне простував до річки, щоб попрощатися з життям. Але, вийшовши на крутий берег, він передумав. Розкрив валізу, повитягав звідти свої перуки й одну за одною повкидав у воду.
- Прощавайте,- зітхнув він,- прощавайте, мої брехунці!
Однак перуки не втонули. Ще того самого дня їх повиловлювали хлопчаки, які бешкетували на річці незгірше крокодилів. Вони повисушували перуки на сонці, потім понатягали їх на голови і влаштували барвистий похід. Отак веселими розвагами та співом був відзначений кінець кривавого правління короля Джакомоне.
А поки Джакомоне іде назавжди, і треба сказати, йому добре поталанило, бо він ще може стати якщо не президентом, то хоча б секретарем шанованого клубу лисих,- ми з вами тим часом знову завітаємо на майдан.
Тут Джельсоміно, доспівавши грізну пісню, витер на лобі піт і сказав:
- Ну от, із палацом покінчено.
Однак серце його щеміло від неспокою: адже Шкан-иочик так і не знайшовся.
«Куди він міг запропаститися? - питав себе наш ой.- Чи не залишився під руїнами божевільні? лже я тільки великий мастак руйнувати». Лроте збуджений натовп не давав йому спокою, аби відганяючи від нього сумні думки.
- Колону! Колону! - кричали йому звідусіль.- Треба звалити ще колону!
- А навіщо?
- Та на ній же змальовано походи короля Джакомоне. А то ж чиста брехня: він не ступав і за поріг свого палацу.
- Гаразд,- погодився Джельсоміно.- Я зараз і колоні заспіваю таку як слід серенаду. Тільки спочатку відійдіть чимдалі, щоб вона вас не придавила. [378]
Люди відступили, і майдан сколихнувся, ніби хвилі пішли по воді. І тут Джельсоміно, глянувши на колону, побачив метрів за два над п'єдесталом так добре знайомі йому обриси кота з трьома лапами...
- Шкандибчику! - радісно вигукнув він, і у нього враз відлягло від серця.
Зображення здригнулося, обриси його скривилися, а потім знову застигли.
- Шкандибчику! - покликав Джельсоміно голосніше. Цого разу голос проник у мармур, подолавши його опір.
Шкандибчик відокремився від колони, стрибнув на землю і, накульгуючи, підбіг до Джельсоміно.
- От добре! От добре! - занявкав на радощах Шкандибчик, цілуючи Джельсоміно в щоку.- Коли б не ти, залишився б я наведеним крейдою на колоні, аж доки мене змило б дощем. Я люблю вмиватися, це всім добре відомо. Проте мені зовсім не хотілося б загинути від зайвого миття.
- А я для чого? - несподівано озвався Бананіто, який, орудуючи то плечима, то ліктями, проклав нарешті шлях до своїх, а тепер і до наших друзів.- Якщо з тобою ще колись трапиться таке, Шкандибчику, я знову намалюю тебе - і ти будеш ще кращий і правдоподібніший, ніж досі!