Етюди про звичаї
- Автор: де Бальзак Оноре
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: "Фоліо"
- ISBN: 966-03-3705-1
- Переводчик: Ірина Сидоренко
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Етюди про звичаї». Краткое содержание книги:
Читачі мають щасливу нагоду ознайомитись з найвідомішими творами геніального французького письменника XIX ст., який був не тільки тонким психологом, незрівняним побутоописувачем, але й одним з найоригінальніших мислителів своєї доби.
Він витяг годинника, замилувався на нього.
«Як усе обернулось на добре! Коли кохання взаємне й вічне, можна й допомагати одне одному — я можу прийняти цей подарунок. Зрештою, я напевне проб'юсь і поверну все сторицею. В нашому зв'язку немає нічого злочинного, нічого такого, що суперечило б найсуворішій чесності. Скільки порядних людей вступають у такі зв'язки! Ми нікого не обдурюємо, а принижує людей тільки брехня. Брехати — це зрікатися себе! Вона давно не живе з чоловіком. Зрештою, я скажу ельзасцеві, щоб він віддав мені цю жінку, яку не може зробити щасливою».
В душі Растіньяка ще довго точилася боротьба. Хоча чеснотам юності судилося перемогти, непереборна цікавість усе-таки привела його знов, о пів на п'яту, коли вже посутеніло, до «Дому Воке», що його він заприсягнувся собі покинути назавжди. Ежен хотів дізнатися, вмер Вотрен чи ні. Б'яншону спало на думку дати Вотренові блювотного, віднести блювоту в лікарню і зробити хімічний аналіз. Намагання мадмуазель Мішоно перешкодити цьому й викинути блювоту в помийницю підсилило його підозріння. До того ж Вотрен занадто швидко одужав, і Б'яншон запідозрив якусь змову проти веселого пансіонного жартуна. На той час, коли Растіньяк повернувся, Вотрен уже був на ногах і стояв біля каміна в їдальні. Звістка про дуель Тайфера-сина зацікавила пансіонерів. Бажаючи дізнатися про подробиці справи та про вплив її на долю Вікторини, всі, за винятком батька Горіо, зібрались у їдальні раніше, ніж звичайно. Увіходячи, Ежен зустрівся очима з незворушним поглядом Вотрена. Цей погляд так глибоко пронизав йому серце і так сильно шарпнув струни ницих почуттів, що він здригнувся.
— Ну що, любий мій хлопчику, — сказав йому втеклий каторжник, — кирпата ще не так скоро мене забере. Ці дами кажуть, що я вийшов переможцем після такого удару, який міг би звалити й вола.
— О! Ви навіть можете сказати — буйвола! — скрикнула вдова Воке.
— Вам, здається, не зовсім приємно бачити мене живим? — сказав Вотрен на вухо Растіньякові, немов угадуючи його думки. — Це могла витримати тільки сильна людина.
— Далебі, — мовив Б'яншон, — вам дуже пристало б ім'я того пана, про якого позавчора говорила мадмуазель Мішоно, — Дурисмерть.
Це слово вразило Вотрена, мов блискавка. Він пополотнів і поточився, магнетичний погляд його, як сонячний промінь, впав на мадмуазель Мішоно і ніби збив її з ніг. Стара діва впала на стілець. Пуаре поспішив стати між нею та Вотреном, зрозумівши, що жінка в небезпеці, таким лютим і зловісним стало обличчя каторжника, коли він наче скинув маску добродушності, під якою ховалося його справжнє нутро. Ще нічого не розуміючи в цій драмі, пансіонери остовпіли. В цю мить надворі почулася хода кількох людей і стукіт рушниць по бруку. Тим часом як Коллен інстинктивно шукав виходу, поглядаючи на вікна й стіни, у дверях з'явилося четверо людей. Першим ішов начальник розшукної поліції, за ним троє поліцаїв.
— Ім'ям закону й короля… — виголосив поліційний офіцер, і шепіт подиву покрив його слова.
А потім у їдальні запала тиша. Пансіонери розступилися, даючи дорогу трьом поліцаям; кожен із них тримав руку в кишені на зарядженому пістолеті із зведеним курком. Двоє жандармів, що ввійшли слідом за поліцаями, стали біля дверей вітальні, а ще двоє — біля дверей, що вели на сходи. Тупіт солдатів і брязкіт рушниць пролунали на бруку вздовж фасаду. Отже, Дурисмерті не лишалося ніякої надії на втечу; погляди всіх мимоволі були прикуті до нього. Начальник поліції підійшов до Вотрена і так ударив його по голові, що з нього злетів парик, оголивши гидку голову. Цегляно-червоне коротке волосся так пасувало до могутніх грудей, що виникало враження, ніби тут у якомусь жахливому союзі об'єдналися сила й хитрість, і образ цей наче освітлювало полум'я пекельного вогню. Всі зрозуміли Вотрена, його минуле, сучасне і майбутнє, його нещадні погляди, культ свавілля, величність, якої надавали йому цинізм думок і вчинків, сила його організму, пристосованого до всього. Обличчя його налилося кров'ю, очі заблищали, як у дикого кота. Він рвонувся з такою шаленою силою, заревів так, що в усіх пансіонерів вихопився крик жаху. У відповідь на цей лев'ячий рух поліцаї, скориставшися з загальної паніки, вихопили з кишень пістолети. Коллен, побачивши, як блиснула зброя, зрозумів небезпеку і раптом показав, яка величезна сила волі може бути в людини. Жахливе й величне видовище! Його обличчя можна було порівняти лише з казаном, повним пари, яка могла б зрушити гори, але вмить осідає від краплі холодної води. Тією краплею була блискавична думка, що майнула у каторжника й охолодила його лють. Він посміхнувся і глянув на свій парик.