Етюди про звичаї
- Автор: де Бальзак Оноре
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: "Фоліо"
- ISBN: 966-03-3705-1
- Переводчик: Ірина Сидоренко
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Етюди про звичаї». Краткое содержание книги:
Читачі мають щасливу нагоду ознайомитись з найвідомішими творами геніального французького письменника XIX ст., який був не тільки тонким психологом, незрівняним побутоописувачем, але й одним з найоригінальніших мислителів своєї доби.
— Так, що сталося? — вигукнув Ежен і кинувся в їдальню, бгаючи недочитаного листа. — Котра година?
— Пів на дванадцяту, — сказав Вотрен, кладучи цукор у каву.
Втеклий каторжник глянув на Ежена тим холодним заворожливим поглядом, властивим людям з магнетичною силою, що, кажуть, приборкує навіть буйних божевільних у лікарнях. Ежен здригнувся всім тілом. На вулиці проторохкотіла карета, і в кімнату вбіг стривожений лакей пана Тайфера, якого пані Кутюр одразу впізнала по лівреї.
— Мадмуазель! — вигукнув він. — Ваш батько кличе вас. Сталося велике нещастя. Пан Фредерік бився на дуелі; його поранено шпагою в лоб; лікарі не мають надії його врятувати. Ви ледве встигнете з ним попрощатися, він непритомний.
— Бідолашний хлопець! — голосно промовив Вотрен. — Як можна затівати сварки, маючи тридцять тисяч річного прибутку? Справді, молодь не вміє належно поводитись.
— Пане! — вигукнув Ежен.
— Ну що, доросла дитино? Хіба в Парижі б'ються на дуелі не кожного ранку? — спитав Вотрен, спокійно допиваючи каву; мадмуазель Мішоно стежила за ним так напружено, що подія, яка приголомшила всіх, її не схвилювала.
— Я їду з вами, Вікторино, — сказала пані Кутюр.
І обидві жінки вибігли з дому, навіть не надівши капелюшків і шалей. Виходячи, Вікторина глянула крізь сльози на Ежена, немов говорячи: «Не думала я, що за наше щастя я заплачу сльозами».
— Та чи не пророк ви часом, пане Вотрен? — спитала пані Воке.
— Я — хто завгодно, — відповів Жак Коллен.
— Як усе це дивно! — не вгавала пані Воке, нанизуючи одна на одну незначущі фрази з приводу цієї події. — Смерть хапає нас отак зненацька. Молоді часто вмирають раніше за старих. Щасливі ми, жінки, що не б'ємося на дуелях; та в нас є інші хвороби, яких немає у чоловіків. Ми народжуємо дітей, і материнські муки тривають довго. Як пощастило Вікторині! Батько змушений буде її визнати.
— От бачите! — сказав Вотрен, дивлячись на Ежена. — Вчора вона не мала жодного су, а сьогодні володіє кількома мільйонами.
— Слухайте, пане Ежене, — вигукнула пані Воке, — ви наче знали, куди вціляли!
Батько Горіо враз глянув на студента і побачив у нього в руці зібганого листа.
— Ви його не дочитали. Що це означає? Хіба й ви такий, як інші? — спитав він Растіньяка.
— Пані Воке, я ніколи не одружуся з мадмуазель Вікториною, — сказав Ежен, і на обличчі в нього з'явився вираз такого жаху й огиди, що всі знітились.
Батько Горіо схопив руку студента і потиснув її. Він хотів був її поцілувати.
— Ох-хо-хо! — гукнув Вотрен. — В італійців є добра приказка: col tempo[14].
— Я чекаю на відповідь, — нагадав Растіньяку посланець пані де Нусінген.
— Скажіть, що я їду.
Посланець пішов. Ежен був страшенно схвильований і забув про обережність.
— Що робити? — промовив він голосно сам до себе. — Доказів нема.
Вотрен усміхнувся. Але в цю мить напій, всотаний його шлунком, почав діяти. Проте каторжник був такий міцний, що підвівся, глянув на Растіньяка і промовив до нього глухим голосом:
— Юначе, добро приходить уві сні.
І впав, як мертвий.
— Є таки боже правосуддя! — вигукнув Ежен.
— Е, що ж це таке з нашим бідним, любим паном Вотреном?
— Апоплексичний удар! — скрикнула мадмуазель Мішоно.
— Сільвіє, мерщій біжи по лікаря, голубко, — звеліла вдова. — Ах, пане де Растіньяк, підіть негайно до пана Б'яншона: Сільвія може не застати вдома нашого доктора Гренпреля.
Растіньяк зрадів, що є привід покинути цей жахливий вертеп, і кинувся бігти.
— Крістофе, щодуху до аптекаря, попроси чого-небудь проти апоплексії.
Крістоф вийшов.
— Батечку Горіо, допоможіть нам перенести сердегу нагору, в його кімнату.
Вотрена підняли, сяк-так протягли сходами й поклали в ліжко.
— Я нічим не можу допомогти — піду до дочки, — сказав Горіо.
— Старий егоїст! — вигукнула пані Воке, — Іди, щоб ти здох, як собака.
— Ідіть-но пошукайте, чи нема у вас ефіру, — попросила мадмуазель Мішоно пані Воке, роздягаючи Вотрена. Їй допомагав Пуаре.
Пані Воке пішла в свою кімнату і залишила мадмуазель Мішоно господинею на полі бою.
— Мерщій скиньте з нього сорочку та поверніть його долілиць. Зробіть же хоч це. Я не хочу бачити голого чоловіка, — наказувала вона Пуаре. — Стоїть як пень.
14
Час покаже (іт.).