Чоловіки, що ненавидять жінок
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millennium #1
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5354-1
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Маньяки
Электронная книга - «Чоловіки, що ненавидять жінок». Краткое содержание книги:
Сорок років загадка зникнення юної родички не дає спокою промисловому магнату, й він здійснює останню у своєму житті спробу — доручає розшук зниклої журналісту Мікаелю Блумквісту. Той береться за безнадійну справу скоріше для того, щоб відволіктися від власних неприємностей, але невдовзі розуміє: за фасадом ідилічно мирного містечка криється справжнє пекло — протягом десятиліть хтось катує та вбиває жінок. До Блумквіста приєднується Лісбет Саландер — геніальна (чи божевільна?) дівчина-хакер, чиє минуле також сповнене гірких таємниць.
Мікаель припаркувався у дворі перед зачиненим магазином «Консум», через дорогу від третьої хати БО правому боці. Він подзвонив у двері, але вдома нікого не було.
Після цього він приблизно годину прогулювався дорогою на Хеммінґен, дістався до того місця, де плесо переходило в бурхливі пороги, стрінув двох котів, поспостерігав за косулею і повернувся назад, так і не вгледівши жодної людини. Двері Мілдред Бреннлунд як і раніше залишались замкнутими.
На стовпі біля моста Мікаель помітив пошарпану афішу за 2002 рік, яка запрошувала відвідати ЧБПА, що розшифровувалося як Чемпіонат Б’юрселе з приборкання автомобілів. «Приборкання» автомобіля, яке вочевидь було популярною зимовою розвагою, полягало в тому, що транспортний засіб нівечили, ганяючи по закутому в лід озеру. Мікаель задумливо оглянув афішу.
Прождавши до десятої вечора, він втратив надію і поїхав назад до Нуршьо, де підживився пізньою вечерею й улігся в ліжко дочитувати детектив Вел Макдермід.
Розв’язка книги виявилася жахливою.
Близько десятої години вечора Лісбет Саландер додала до списку Харієт Ванґер ще одне ім’я. Зробила вона це з великими сумнівами і після багатогодинного обмірковування.
Лісбет знайшла найкоротший шлях. Відомості про нерозкриті вбивства публікувалися досить регулярно, і в недільному додатку до однієї з вечірніх газет вона знайшла статтю 1999 року під заголовком «Багато вбивць жінок розгулюють на волі». Стаття мала оглядовий характер, проте там були імена і фотографії кількох жертв широко відомих злочинів, зокрема, Соловейґ з Норртельє, Аніти з Норрчьопінґа, Марґарети із Сельсинґборґа та деяких інших випадків.
Найдавнішими з включених до огляду були вбивства 60-х років, і жодне з них не мало нічого спільного з даними переліку, що його вона отримала від Мікаеля. Але один випадок усе-таки привернув увагу Лісбет.
У червні 1962 року тридцятидвохлітня повія Леа Персон з Ґетеборга поїхала в Уддеваллу, щоб навідати свою матір і дев’ятилітнього сина, що проживав у неї. Провівши з ними кілька днів, Леа недільного вечора обійняла матусю, попрощалася й пішла на потяг, аби повернутися назад у Ґетеборг. Через два дні її знайшли за старим контейнером на покинутій промисловій ділянці. Її зґвалтували і з особливою жорстокістю поглумилися над тілом.
Убивство Леа привернуло велику увагу, газета все літо, з числа в число, давала про нього матеріали, але вбивцю так і не знайшли. Ім’я Леа в списку Харієт Ванґер не значилося. І вбивство не відповідало жодній з вибраних нею біблійних цитат.
Разом з тим у ньому була одна така дивна обставина, що чутливий прилад у голові Лісбет відразу ж на неї відреагував. Приблизно за десять метрів од тіла Леа було знайдено квітковий горщик, а всередині нього голуба. Хтось обв’язав мотузок навколо шиї голуба і пропустив його в дірочку на дні горщика. Потім горщик поставили на маленьке багаття, влаштоване між двома цеглинами. Не було ніяких доказів того, що знущання з птаха якось пов’язане з убивством Леа; цілком можливо, що якісь дітлахи просто віддавалися жорстоким і огидним літнім забавкам, проте в ЗМІ справа дістала назву «Вбивство голубки».
Лісбет Саландер зовсім не належала до старанних читачів Біблії і навіть її не мала, але цього вечора вона сходила до найближчої церкви і, доклавши деяких зусиль, зуміла позичити потрібне джерело. Всівшись на лавку в парку перед церквою, вона почала читати Третю книгу Мойсеєву і, діставшись до розділу 12, вірша 8, звела брови. У 12-му розділі йшлося про очищення породіль. «А коли рука її не спроможеться на ягня, то візьме вона дві горлиці або двоє голубенят, — одне на цілопалення й одне на жертву за гріх, й очистить її священик, — і вона стане чиста».
Леа цілком могла значитися в телефонній книжці Харієт Ванґер як «Леа — 31208».
Раптом Лісбет Саландер усвідомила, що жоден з проведених нею раніше пошуків за масштабом не йшов ні в яке порівняння з нинішнім.
Близько десятої ранку в неділю Мікаель Блумквіст знову з’явився коло будинку Мілдред Бреннлунд, по другому чоловікові Мілдред Берґґрен, і цього разу вона відчинила. Жінка була тепер майже на сорок років старшою і приблизно на стільки ж кілограмів важчою, але Мікаель відразу впізнав обличчя з фотографії.
— Добрий день, мене звуть Мікаель Блумквіст. Ви, мабуть, Мілдред Берґґрен?
— Так, справді.
— Даруйте, що зайшов без попередження, але я вже деякий час розшукую вас у справі, яку досить важко пояснити. — Мікаель усміхнувся їй. — Можна мені ввійти і забрати у вас трохи часу?