Чоловіки, що ненавидять жінок
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millennium #1
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5354-1
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Маньяки
Электронная книга - «Чоловіки, що ненавидять жінок». Краткое содержание книги:
Сорок років загадка зникнення юної родички не дає спокою промисловому магнату, й він здійснює останню у своєму житті спробу — доручає розшук зниклої журналісту Мікаелю Блумквісту. Той береться за безнадійну справу скоріше для того, щоб відволіктися від власних неприємностей, але невдовзі розуміє: за фасадом ідилічно мирного містечка криється справжнє пекло — протягом десятиліть хтось катує та вбиває жінок. До Блумквіста приєднується Лісбет Саландер — геніальна (чи божевільна?) дівчина-хакер, чиє минуле також сповнене гірких таємниць.
— Розумію. Певно, на нього натиснула Сесілія. Але я не думаю, що Мартін почне вас шантажувати. Він для цього надто порядний. І не забудьте, що я теж входжу до правління маленької дочірньої компанії, яку ми утворили, коли купували акції «Міленіуму».
— А якщо ситуація ускладниться, яку позицію займете ви?
— Умови контракту мають виконуватись. Я працюю на Хенріка. Ми з Хенріком дружимо сорок п’ять років і в подібних ситуаціях діємо однаково. Якщо Хенрік помре, то його частку в дочірній компанії успадкую я, а не Мартін. У нас підписано жорсткий контракт, згідно з яким ми зобов’язані підтримувати «Міленіум» протягом чотирьох років. Якщо Мартін захоче зробити щось проти вас — чого я не думаю, — він зможе, наприклад, зупинити невелику частину нових рекламодавців.
— Рекламодавці — це основа існування «Міленіуму».
— Так, але погляньте на це з другого боку — такі дрібниці вимагають часу. Мартін зараз бореться за виживання своїх підприємств і працює по чотирнадцять годин на добу. На інше в нього просто немає часу.
Мікаель замислився.
— Я знаю, що це не моє діло, але можна спитати — як справи концерну?
Дірк Фруде посерйознішав:
— У нас є проблеми.
— Ну, це зрозуміло навіть такому простому смертному з числа економічних журналістів, як я. Я маю на увазі, наскільки вони серйозні?
— Між нами?
— Суто між нами.
— За останні тижні ми втратили два великих замовлення в електронній промисловості, і нас намагаються витіснити з російського ринку. У вересні нам доведеться звільнити тисячу шістсот працівників в Еребру і Тролльхеттані. Звільнення — не кращий подарунок для людей, що пропрацювали в концерні багато років. Щоразу, коли ми закриваємо яку-небудь фабрику, довіра до концерну ще більше підривається.
— Мартін Ванґер у важкому становищі.
— Він працює як віл і весь час ходить по тонкій кризі.
Мікаель пішов до себе додому і зателефонував Еріці. Її в редакції не виявилось, і він поговорив з Крістером Мальмом.
— Розумієш, учора, коли я повертався з Нуршьо, мені телефонувала Еріка. До неї дістався Мартін Ванґер і, як би це сказати, хотів з її допомогою змусити мене більше уваги приділяти справам редакції.
— Я теж думаю, що тобі слід ними зайнятися, — сказав Крістер.
— Розумію. Але я підписав контракт з Хенріком Ванґером і не можу його розірвати, а Мартін діє за дорученням однієї людини з місцевих, якій хочеться, щоб я припинив тут копирсатися і поїхав. Тобто Мартінова пропозиція— це просто спроба мене звідси спровадити.
— Ясно.
— Передай Еріці, що я повернуся до Стокгольма, коли все тут закінчу. Не раніше.
— Зрозуміло. Ти остаточно з’їхав з глузду. Так я і передам.
— Крістере, послухай. Тут починає відбуватися щось важливе, і я не маю наміру давати задній хід.
Крістер важко зітхнув.
Мікаель пішов до Мартіна Ванґера. Двері відчинила Ева Хассель і приязно привіталася.
— Добридень. Мартін удома?
Відповідь на його питання дав сам Мартін Ванґер, з’явившись з портфелем в руці. Він поцілував Еву в щоку і привітався з Мікаелем.
— Я їду в офіс. Ви хочете зі мною поговорити?
— Якщо ви поспішаєте, це може зачекати.
— Викладайте.
— Я не поїду і не почну працювати в «Міленіумі», доки не виконаю завдання, яке мені дав Хенрік. Я інформую вас про це зараз, щоб ви не розраховували на мою участь у справах правління до кінця року.
Мартін Ванґер хвилину похитався на підборах.
— Ясно. Ви гадаєте, що я хочу вас позбутися? — Він зробив паузу. — Мікаелю, ми поговоримо про це пізніше. У мене й справді немає часу на сторонні захоплення на зразок «Міленіуму», і я шкодую, що погодився на пропозицію Хенріка увійти до правління. Але вірте мені — я зроблю для виживання журналу все, що зможу.
— Я в цьому ніколи не сумнівався, — ввічливо відповів Мікаель.
— Якщо ми домовимося про час наступного тижня, то зможемо розглянути фінансовий бік питання і я розкажу про свою позицію. Але головне полягає ось у чому: я вважаю, що «Міленіум» не може собі дозволити, щоб один з найбільш важливих його співробітників сидів у Хедебю і нічим не займався. Я опинився перед моральним вибором: або йти за побажаннями Хенріка, або серйозно виконувати обов’язки в правлінні «Міленіуму».
Мікаель переодягнувся в спортивний костюм і пробігся по пересіченій місцевості до Укріплення й будиночка Готфріда, а потім, у повільнішому темпі, повернувся назад понад берегом. За садовим столиком сидів Дірк Фруде. Він терпляче почекав, доки Мікаель випив пляшку води і витер піт з лоба.